«Дивує недбальство влади»

Зміна влади в Україні і драматичні події в Криму несподівано перетворили Дніпропетровську область на опорний прифронтовий регіон. Вочевидь, через те, що економічно потужну і стабільну область очолив відомий бізнесмен Ігор Коломойський, дніпропетровці першими почали надавати допомогу частинам української армії, розквартированим у Криму, а потім і в Херсонської області. Завдяки керівництву Дніпропетровщини, військові південного регіону отримали паливо для армійських машин і бойової техніки, а в самому Дніпропетровську було створено штаб національного захисту, рада оборони і навіть почали формувати спеціальний полк з добровольців для захисту рубежів. Незважаючи на те, що ситуація до відкритих бойових дій поки не дійшла, кримські події спричинили сильний вплив на громадську думку і настрої дніпропетровців так само, як і громадян всієї України.

Григорій ГЕЛЬФЕР, режисер Театру КВН-ДДУ:

— Найгірша новина сьогодні — Крим виявився в іншій країні. З цим відчуттям поки важко звикнутися. У мене з Кримом пов’язано багато яскравих вражень і особисті спогади. Двоє моїх синів, які добре вчилися в школі, відпочивали в таборі «Артек». Згадуються студентські роки — Алупка, Судак, Ялта... Нині сталася ампутація частини нашої країни, нашого життя, якихось спогадів. Вселяє надію лише одне — незважаючи на все, що відбулося, виявилось, що в нашої країни є власна самосвідомість, гідність, гордість і спільні почуття, які об’єднують жителів України. Росія — теж не чужа країна, але те, що там відбувається, не може не засмучувати. Доводиться прощатися з колишніми уявленнями, які сформувалися в нашому спільному минулому. Пам’ятаю, коли розпадався Радянський Союз, це сприймалося зовсім по-іншому, якось весело і з надією на те, що далі все буде добре. А тепер переживаєш зовсім інші відчуття. Я розмовляв з багатьма росіянами, у них своя логіка, але нам її непросто сприймати. Щодо позитивного в моєму житті — живу чеканням прем’єри нашої роботи з Дніпропетровським театром опери і балету. Це буде п’єса, поєднана з великими оперними аріями. Вона про те, як реальне життя вдирається до театру, відбувається рейдерське захоплення, вогонь мистецтва намагаються приватизувати. Писали ми цю річ ще минулого року, але вийшло так, що вона несподіваним чином перегукується з останніми подіями в нашій країні.

Ірина МАЗУРЕНКО, старший науковий співробітник Музею «Літературне Придніпров’я»:

— Всі думки — про долю України. Стан якийсь депресивний — Крим, війна і все, пов’язане з цим. Ніяк не вкладається в голові абсурд того, що відбувається. Здається, що такого не може бути, а воно є. Виходить, що нам завдали удару в той самий момент, коли в країні склалося найважче становище. Дивлюся телевізор до середини ночі, сиджу в Інтернеті — і відчуваю себе безсилим, нездатним що-небудь змінити або вплинути на події. Хіба що гроші перерахувати для української армії за допомогою SMS-ки. Згадую, як з друзями зовсім недавно зустрічала Новий 2013 рік на південному узбережжі Криму — була дивовижна поїздка і майже весняна погода. Зараз все це згадується, як сон, а Крим став «окупованою територією». Напевно, тепер на Новий рік ми їздитимемо до Карпат, адже там теж чудові місця. Або в село на кордоні з мальовничою Полтавою, де придбали будиночок. До речі, зовсім нещодавно я подумала, чому так виходить, що практично жодне з поколінь українців не змогло прожити без потрясінь. Дідам і прадідам дісталася громадянська війна, батькам — Друга світова. Здавалося, що нинішнє покоління тих, хто живе в Україні, обійдеться без війни, але вона знову стоїть на порозі, а чужі солдати ходять по українській землі.

Михайло АРОШЕНКО, письменник:

— Лише три місяці тому я написав свій прогноз на нинішній Рік Коня, в якому передбачив, що цей рік принесе нам великі сюрпризи, — так воно і вийшло. Кінь — норовиста тварина, і без вибриків не обійшлося. Цей прогноз опублікували багато друкованих видань України і Росії. Завдяки чому я отримав від редакцій безліч газет не лише з української, але й з російської глибинки. Можна сказати, що в пресі сусідньої країни з приводу останніх подій панує справжній масовий психоз. Вони давно вважали, що Крим — це їхня історична територія, тому все, що сталося, сталося не просто так. Крім того, думаю, що Путін злякався українського Майдану. Він вирішив відвернути своїх співгромадян від внутрішніх проблем і консолідувати націю. Адже лише рік тому в Москві назрівали аналогічні події на Болотній площі. Думаю, що далі російські війська не підуть, а їх розташування на східному кордоні — відволікаючий маневр. Дивує лише безпечність нашої влади. Українська армія, як з’ясувалося, має декоративний характер, і, схоже, ніхто з військових, за невеликим винятком, не збирався серйозно воювати. Особливо ті, хто були жителями Криму. Просто жахливо спостерігати, як практично без єдиного пострілу забирають кораблі в Донузлаві і роззброюють морських піхотинців. На цьому фоні порадували і обнадіяли дніпропетровські десантники, які єдині з усіх українських військових з повним озброєнням і технікою повернулися додому.

Сергій ВОРОБЕЙ, редактор сайту «Телетайп»:

— Найгірше — це те, що Крим більше не наш. І невідомо, чи зупиниться на цьому Росія. Цього можна було не допустити, якби Україна мала боєздатну армію і ядерну зброю, але говорити про це поки що не доводиться. Напругу в країні збільшують незаконні озброєні формування, які намагаються перейти на «самозабезпечення», — «боятися» бізнесменів і навіть державних чиновників. Через це народ наляканий, а побоювань додають заяви депутатів від радикальних партій і активістів Майдану, по типу Яроша. Добре, що на Дніпропетровщині при новій обласній владі нині відносно спокійно. Втім, для того, аби міркувати про ефективність нової влади, необхідно почекати «сто днів». Лише тоді можна буде робити перші висновки. Взагалі, вважаю, що за двадцять з гаком років незалежності було зроблено чимало помилок і одна з них — ніхто не намагався говорити з південним Сходом, озвучувати сподівання та проблеми людей.

Владислав ВОЙЦЕХОВСЬКИЙ, журналіст 51-го телеканалу:

— Особисто мене все більше дратує і непокоїть діяльність деяких персонажів вітчизняної політики, що взялися, мабуть, підтвердити путінський міф про лютих українських бандерівців. Безкарне побиття «свободівцями» керівника Національної телерадіокомпанії України. Дії полум’яної антикорупціонерки Тетяни Чорновол, які не назвеш адекватними. Відключення російських телеканалів. Так — вони брехливі, але що ж ви громадян своєї країни за ідіотів тримаєте? Невже вони самі не здатні розібратися? До цього можна додати: заяви Яроша, «каламутну» історію життя і смерті Сашка Білого, а також хаотичну діяльність різного роду «люстраторів». Нещодавно спостерігав картину, як півтора десятки «національно свідомих» громадян від імені всієї Дніпропетровської області вимагали від керівника місцевого телеканалу змінити політику мовлення — неймовірне безглуздя вимог і претензій! Щоправда, врешті-решт вони заспокоїлися, заспівали гімн України і розійшлися. Все це, звичайно, радувати і вселяти оптимізм не може. Що ж до хорошого в нашому житті, то хочу сказати: весна прийшла, нарешті, хлопці!