Новi успiхи чи старi помилки?
Останні заяви керівництва України у зовнішній політиці — зокрема, стосовно інтеграції до ЄЕП — дещо заплутали як вітчизняні, так і західні політичні кола. Невже нова влада повторює помилки старої? Чи не є останні декларації керівників держави продовженням сумнозвісної багатовекторності? До чого це може призвести? Із цими запитаннями «День» звернувся до експертів.
Анна ГУРСЬКА, експерт, Центр східних досліджень, Польща:
— Здається, що зараз, принаймні на рівні декларацій, нова влада виходить на ті самі стежки, якими намагалися рухатися і її попередники. Незалежно від того, наскільки складною є ситуація, яким є підґрунтя останніх заяв, дуже важко зрозуміти, коли офіційні особи держави так, як і раніше, в Брюсселі кажуть про інтеграцію з ЄС, у Вашингтоні — з НАТО, а в Москві чи Астані — про ЄЕП. Це дуже небезпечна гра, тому що у політиці в оцінках керуються не тільки прагненнями, але й тим, що пролунало з вуст посадових осіб. Таку ситуацію дуже важко виправдати — від нової влади чекали конкретики: що «так» значить «так», а «ні» означає «ні».
Зрозуміло, що певні кроки української влади на сьогодні є вимушеними через дії попередньої — Україна залежна й від російського ринку, і від підписаних раніше угод, які нова влада повинна зараз виконувати. Але на Заході було б легше все це сприймати, якби одразу було прояснено ситуацію, конкретизовані можливості, наміри України. Заходу не вистачає прозорості з боку Києва — чи її дії є конкретним планом, чи реакцією на вимушені ситуації, несприятливі умови.
Ми всі знаємо, до чого довела колишня багатовекторність. Але це не означає, що Україна принципово повинна рухатися в тому чи iншому напрямку — це власний вибір України. Всім зрозуміло, що вiдносини України з Росією — стратегічні, й це нормально. Тому справа не у виборі того чи іншого вектору, але чіткої стратегії. Боюся, аби не з’явилася та ж небезпека, що й раніше, коли Україні не довіряли ні Москва, ні Захід. Не про негативні наслідки багатовекторності треба говорити, але про брак послідовності в тому, що декларує українська влада.
Свого часу Леонід Кучма, можливо, й не поступався національними інтересами, але довів ситуацію до такої плутанини, що сьогодні насамперед треба робити перегляд тих зобов’язань, які на себе його руками взяла Україна. Хоча б у вiдносинах із Росією. Можна сказати, що підписані договори не означали якихось дуже конкретних поступок, але вони ускладнили сьогоднішню ситуацію. Приміром, ситуація з держкордоном. Тут російська сторона, виходячи з договору про спільне використання Керченської протоки та Азовського моря, зараз може ставити конкретні умови — що кордону не буде. Чи була це поступка свого часу? Конкретно — ні, але цей крок призвів до того, що зараз дуже важко вести мову про подальшу делімітацію кордону. Чи було поступкою продати майже всі українські нафтопереробні заводи російській стороні? З одного боку — не було інших претендентів, які могли б їх купити, але внаслідок цього склалася така ситуація, що російський капітал може диктувати умови Україні через контроль стратегічного сектору української економіки. Так можна трактувати кожну угоду, зокрема і про ЄЕП. Кучма просто підписував майже всі угоди, які йому підсовували, і тільки пізніше намагався так провадити політику, щоб їх не реалізовувати. Але наслідки цього очевидні, й це велика проблема.
Євген КАМІНСЬКИЙ, експерт, Інститут світової економіки та міжнародних відносин:
— Усе, що відбувається в тій чи іншій країні, є наслідком діяльності попередньої влади. Але породжені помаранчевою революцією очікування того, що Захід нам допоможе, не мало ніяких підстав. Відтак ми неминуче зобов’язані проводити двовекторну політику. Питання в тому, як реалізовувати ці два вектори — західний і північно-східний. Це можна робити тільки виходячи з об’єктивних реалій життя. На нову владу сьогодні покладаються дуже великі надії, але для того, щоб їх реалізувати, потрібні мільярди. Тому саме з внутрішніх основ, з прагнення людей жити краще сьогодні й виплив північно-східний вектор, який ми називаємо ЄЕП.
Відтак ми приречені на двовекторність, але не на повторення колишніх помилок і ходіння по замкненому колу. У попередньої влади взагалі не було національних інтересів, тому про поступки говорити не доводиться. Були повністю кланові інтереси, коли домінували інтереси окремих груп. Національні інтереси були тільки на словах, але реалізації їх не спостерігалося. Більше того, пропозиція з боку експертних кіл розробити стратегію національних інтересів зависла у повітрі. Все завершилося тим, що у Брюсселі говорилося одне, в Херсоні друге, в Москві третє. Національного інтересу не було — Кучма просто пристосовувався до конкретних умов, конкретної ситуації. Відтак багатовекторність Леоніда Кучми була адаптацією, і досить часто вдалою. Сьогодні деякі аспекти цієї адаптивності не враховуються новим керівництвом, що призвело до окремих помилок під час візитів до Туркменістану і Казахстану. Наразі вектор Сходу потребує повного перегляду, тут треба починати все з нуля.
Костянтин МОРОЗОВ, колишній міністр оборони України:
— Багатовекторність не є ефективною для України. Настав час для чіткого визначення — який вектор для нас є пріоритетом. На мою думку, це офіційно визначені напрямки — Євросоюз і НАТО. Тому тут немає жодної альтернативи.
Чи повернемося ми до минулих часів? Ми не можемо говорити про повернення, оскільки ми ще з тих часів не вийшли. Ми так, як і раніше, тупцюємо на місці, хоча робимо гучні заяви на західному векторі, а потім одразу ж лунають такі ж гучні заяви на східному. Попередня багатовекторність уже, можна сказати, набридла Заходу. Вони хочуть визначеності, пропонують свою допомогу, однак спершу хочуть бачити послідовність української політики. Приміром, новий рівень у відносинах із НАТО (інтенсифікований діалог) засвідчує однозначність позиції Києва. Не зрозуміло, однак, чому при цьому лунають якісь інші заяви...
Звичайно, помилки, допущені попередньою владою у зовнішній політиці, відгукуються сьогодні. Вони не можуть бути подоланими за одну ніч. Новий Президент почав працювати з тим, що залишилося в спадщину. Тому дається взнаки ота двоїстість, троїстість, багатовекторність. Усі нинішні неприємності, вирішенням яких змушена займатися нова влада, є нав’язаними Україні: і базування Чорноморського флоту, і газотранспортний консорціум, і реверс нафтопроводу Одеса—Броди, і ЄЕП. Україна від самого початку не шукала своїх інтересів у цих проектах, вона не ініціювала цих форматів співпраці. Тепер у відповідь, виправдовуючись, треба шукати національні інтереси. Для мене це незрозуміло. Я таку форму розвитку цих проектів не можу підтримати.
Президент Віктор Ющенко зробив правильні заяви під час свого першого візиту до Москви щодо зовнішньої політики, спрямованої на реалізацію національних інтересів. І Москва вже почала це враховувати. Але багато факторів, які є залишковими від попередньої політики, звичайно, гальмують ці процеси. Найефективніша форма доведення своїх інтересів — дотримання позиції, яку Ющенко задекларував одразу після інавгурації. А моменти, які заважають цьому, тимчасові маскування західного курсу, мають бути виявленими й ліквідованими. Росія однозначно буде зацікавлена мати відносини з сильною Україною, яка стане членом престижних і дуже вигідних організацій — і СОТ, і ЄС, і НАТО. Україна також має бути зацікавленою у розвитку дружніх відносин із Москвою й не загравати з нею, а чітко дотримуватися свого інтеграційного інтересу. Просуваючись у західному напрямку, Україна потребує «попутного вітру» зі Сходу — тобто відсутності протиріч із сусідами, які на Заході нікому не потрібні.
