Утаємничені взяли гору над диваками
«Теоретична» частина «Форму ли Утаємничених» обширна, як ніколи. Сама Валентина Чайковська каже про свою сьому виставку таке: «По всій землі розкидано жменьки людей, які дуже багато роблять для нашої планети. Їх не переймають особисті пристрасті, перспективи особистого життя й егоїстичного успіху у фізичному плані, вони вільні від рабства своєї душевної сфери, вони здійснюють план — волю Господа. Це вчителі. Таким людям і присвячується ця виставка».
Експозиція розташована в трьох залах. Кожна має свою назву і своє призначення. Зала перша — «Земні радощі». Сюди відтіснено, можливо, найпривабливіші, найказковіші картини Валентини Чайковської («Освіти», «Дитячі забави», «Завжди відкрите небо»). Це майже винятково — роботи минулих років, для художниці певною мірою — пройдений етап. Тут же — включена у виставку інсталяція «Спіраль», що відкривається плодами- фруктами (земними радощами) й закінчується золотистим топазом — символом прозріння. Зала друга — «Пошук», іншими словами — пора учнівства. Тут мирно співіснують старі («Додому», «Королева святого Розарію», «Був рожевий сніг») і нові («Годування світлих думок», «Дивлячись крізь століття. Майстер Вітража», «Трохи до повного щастя») картини Валентини Чайковської. І, зрештою, третя зала — «Повнота», присвячена власне Вчителям, які досягли всієї повноти знання («Незамерзаюча глибина», «Поза п’ятьма елементами»).
Картини Валентини Чайковської, насамперед, напрочуд навіть не просто красиві — дорогоцінні. Річ не стільки в їхньому змісті (що нерідко потребує самостійно «теоретичної» частини), скільки в обраних художницею символах, якими передаються ті чи інші поняття. Крихкі криштальні замки, різнокольорові осяйні гори, величезні квіти, зорі та коштовні камені — світ художниці витканий із незліченних деталей, кожна з яких — філігранно витончена живописна прикраса. Картини, які склали «Формулу Утаємничених», щодо цього не є винятком. І все-таки...
Епіграфом до нинішньої виставки Валентина Чайковська поставила фрагмент із книжки О.Айванхова «Основний ключ проблем існування»: «Щоб створити гармонію, потрібно насамперед зрозуміти, що гармонія переважна. Відтак її треба полум’яно бажати і, зрештою, вирішити для себе, що робитимеш зусилля і приноситимеш жертви, аби її втілити. (...) І Вона говоритиме сама. Ось чому було сказано: «Мовчи!». Формула Утаємничених: «Знати, хотіти, наважитися, мовчати». Слово частина використовують, аби затуманити істинне значення, тим часом як мовчання відображає реальність». Звучить надто урочисто й піднесено, та чомусь холодно, зовсім холодно.
А теплоти й радощів — людської теплоти й людських радощів — залишилося трохи хіба що у словах, поставлених під картиною «Гімн про диво і нескінченне полотно»: «Так творять чудеса ті, хто вміє мріяти — Диваки!» Але Диваків мало на нинішній виставці. До них горнешся, немов до багаття, що догорає : дівчинка, що самозабутньо пускає мильні бульбашки («Дитячі забави»); пара мандрівних акторів, які крокують за кибиткою («Завжди відкрите небо»); майстер, що бачить райдужне сяйво ще не створеного вітража («Дивлячись крізь століття. Майстер вітража»); казкова фея зі своїм вірним котом («Берегиня снів»). Можливо, Диваки минулого обернулися в нинішніх Утаємничених. Але скоріше — принаймні від цієї думки неможливо звільнитися — цього разу Утаємничені взяли гору. Можливо, назавжди. Шкода.
