«Прокреслити світляну трасу»

Багатьом відомо, з яким спадком українці увійшли в ХХІ ст. Немало нині згадують, зокрема, про поняття «постгеноцидної» нації, усвідомлюючи, що наслідки подій того часу не подолані сповна. І тепер ті «модифіковані віруси» є одним із чинників, що більшою чи меншою мірою зумовлюють життя українців.

Однією з таких рис-маркерів є «діри в пам’яті» через небажання старшого покоління розповідати про події минулого. З різних причин. Занадто травматичний досвід, про який боляче згадувати. Страх, який став звичкою: перед тим, як щось розповідати, зміряють тебе очима — надійний чи ні, — хоч час доносів уже давно в минулому. Або установки на зразок «а кому це потрібно?», «та про це й так багато сказано». Словом, причин багато. А наслідок часто один — замовчування, забування; певною мірою цим спричинено й послаблення тяглості пам’яті, усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків.

Проблема нерозказаності полягає ще й у тому, що, хоч як це парадоксально, часом «буденне», «побутове» настільки наповнює життя, що поговорити про щось глибинно важливе, наприклад, з історії твоєї родини, ніби «не має приводу». І тому особливо цінно, коли цей привід з’являється. Зокрема, ним стала нова книжка Людмили Таран «Яблуня».

ДОКУМЕНТ ЕПОХИ

В основі її задуму, як зазначає сама авторка, лежить кілька ключових завдань: з’ясувати, як матері вплинули на життя і творчість своїх відомих доньок, а також — це переосмислення й пригадування. Здавалося б, ідеться тільки про п’ять локальних історій: Надії Забужко — Оксани Забужко; Анастасії Лисивець — Наталки Білоцерківець; Марії-Одарки Майданської — Софії Майданської; Соломії Павличко — Богдани Павличко; Ірини Савки — Мар’яни Савки. Та насправді, як було зазначено на презентації книжки, це документ епохи. Де кожна героїня є символом багатьох доль людей, які жили у вирі страшних подій ХХ ст.

Майже усіх їх об’єднує нереалізованість, про що зауважила на презентації книжки поетеса й перекладачка Наталка Білоцерківець. «Завдання просто елементарного фізичного виживання свого і своїх дітей, особистісного виживання — збереження цілісності особистості — стояло значно гостріше й актуальніше, ніж наші сьогоднішні питання реалізації, творчості, пошуків себе, — підтримала цю тезу письменниця Оксана Забужко. — І всі ці талановиті жінки, з величезним потенціалом, встигли ніби запакувати й пустити в майбутнє «посилку» — дочку: з напучуваннями, настановами, заохоченнями».

«ПРИ ЩІЛЬНО ЗАТУЛЕНИХ ФІРАНКАХ ПОЧАЛОСЯ МОЄ ПРОЗРІННЯ»

По-друге, ця книжка важлива й тим, що, як влучно зазначила Оксана Забужко, тяглість по жіночій лінії в українській історії є більш сильною. Оскільки багато чоловіків не повернулися з війн, зазнали репресій. І можна припустити, що саме жінки передавали знання про певні світоглядні принципи. А незалежність України — доказ того, що, попри надзвичайні зусилля радянської тоталітарної пропаганди, яка сповнювала усі сфери життя, правда-пам’ять все-таки перемогла офіційну історію.

Зокрема, зворушливим і дуже щирим є такий спогад Софії Майданської. Тоді майбутня письменниця у школі якраз готувалася до вступу в піонери й «наслухалася» про Павлика Морозова. Її вразила ця історія, і вона із захватом розповіла про нього рідним. «Мама дивиться на мене мовчки, я не бачу радісного піднесення на її обличчі...     — зазначає Софія Майданська. — Всі мовчки розійшлися у своїх справах, та вже того-таки вечора, при щільно затулених фіранках, почалося моє прозріння: мама тихо, без патетики, розповіла історію нашої родини, історію тисячі розстріляних і загнаних у Сибір, історію «партизанки», що на Буковині її очолював її перший брат Костянтин (псевдо «Юрась»), що мою рідну тітку Анку, зв’язкову «Юрася», гнали босу по снігу, обстрілюючи з автоматів, не німецькі фашисти, а совіцькі павліки морозови...»

ВІДВАЖНІ

«Книжка «Яблуня» — дуже важливий документ часу, з якого наші діти й онуки будуть колись складати цю правдиву історію нашого століття «чорної вирви», яку ми все ніяк не заповнимо. І ці спроби «вкинути» в неї ці свідчення, щоб вони прокреслили світляну трасу й хоча б освітили, який колодязь довкола нас, як на мене, дуже важливі й відважні», — зазначає Оксана Забужко. І не тільки задум книги є відважним. Хотілося б наголосити: ця книга не так про випробування, а радше про те, у який спосіб їх таки вдалося подолати. Це історії про те, як матері пережили Голодомор і німецький полон, як, попри всі перешкоди, навіть перебуваючи на засланні, продовжували вчитися, як розпочали скандал на рівні ЦК КПУ й КДБ — такими виявами відваги сповнена «Яблуня». А скільки ще існує таких історій для майбутніх книжок...