Визначальні гравери
Термін «українське бароко» увійшов у дослідницький вжиток тільки в другій половині ХХ століття — до того часу воно було лише «козацьким стилем»
Нещодавно вийшла друком «Українська гравюра бароко» професора Дмитра Степовика. Видання, де зібрано численні ілюстрації, покликане стати посібником із вивчення «золотої доби» бароко.
На сторінках розглядаються чотири постаті барокового граверства — майстер Ілля, Олександр і Леонтій Тарасевичі та Іван Щирський, які жили й творили впродовж 1640 — 1720-х років і які визначили русло саме українського бароко.
На початку книжки автор висловлює болючу заувагу: «З історії мистецтва, зокрема історії граверства, маємо достатньо прикладів, як з Олександра та Леонтія Тарасевичів робили то поляків, то литовців, то білорусів; те саме із Щирського, Крщоновича, Зубрицького та багатьох інших. З цього випливає, що українським мистецтвознавцям треба уважніше вивчати належність мистців і їхньої творчості до нашого чи не до нашого мистецького кола».
Майстер Ілля був запрошений до Києва митрополитом Петром Могилою на зламі 30—40-х років ХVІІ ст. для ілюстрування задуманих ним видань: Великого Требника, перевидання Біблії та Києво-Печерського патерика й створення чотирьох десятків особливих гравюр — «Три епізоди з історії побудови Успенського собору», «Успенський собор з Антонієм і Теодосієм», «Перепоховання преподобного Теодосія», «Покарання Сергія за брехню».
Олександр Тарасевич — гравер, чиє ім’я пов’язане з найвищою фазою малярсько-пластичного мистецтва зламу ХVІІ—ХVІІ стст. — Мазепинським бароко, коли молоде покоління українських граверів опановує нову гравіювальну техніку — гравюру на металевих дощинах — офорт та мідьорити. Останніми він оформив літургійний посібник ченця-августина Фуглентія Дрияцького для майбутніх католицьких священиків Thesaurus Sakratissimae Vitae, раритетний примірник якого професорові Д. Степовику через триста років вдалося виявити й дослідити в Центральній бібліотеці Литовської республіки.
Близько 1688 року О.Тарасевич полишив Вільно й переїхав до Києва, де прийняв постриг у монахи Києво-Печерської лаври, прибравши собі духовне ім’я Антоній. Тут майстер вигравіював перші в історії Лаврської друкарні мідьорити до книжки Варлаама Ясинського «Три венца...» та ряд станкових гравюр «Арктика і Антарктика», «Іван Хреститель», «Богородиця — утішителька стражденних». Відома під назвою «Школа Тарасевича», майстерня Києво-Печерської лаври випустила таких відомих майстрів, як Данило Галяховський, Іван Стрільбицький, Захар Самуїлович та Іван Реклинський.
Досліджуючи творчість Тарасевичів, Дмитро Степовик приходить до висновку, що найбільш вірогідною версією є «прикарпатське чи закарпатське походження Олександра та Леонтія Тарасевичів».
Вершиною творчості Л. Тарасевича, вважає автор монографії, є переїзд 1693 року в Україну й праця в друкарні Києво-Печерської лаври: Титули для «Тріоді квітної» й «Псалтиря», мініатюрні ілюстрації й фронтиспіс для «Нового Завіту», великий цикл мідьоритів для «Києво-Печерського патерика» — це було нове слово в українській графіці». І тут же підкреслює, що «українську ілюстрацію, яка мала тоді вже 125-річну історію, Л. Тарасевич підніс до нових вершин!»
«Майстер Іван і монах Інокентій в одній особі», — так пише про четвертого із визначних граверів українського бароко доктор Дмитро Степовик. — Час суворо повівся із творами Івана Щирського. Вони не зібрані як велика іменна колекція в жодному музеї, в жодній бібліотеці, а розсіяні по стародруках як ілюстрації або як оздоби, приклеєні до титула». Розповідаючи про особливості дослідження творів, мідні кліше яких усі до одного втрачено, вчений зауважує: «Це той парадоксальний випадок, коли нетривкий тендітний папір виявився довговічнішим за метал». І саме вони — паперові відбитки гравійованих творів — стали основним джерелом для вивчення біографії Івана Щирського.
Народився майбутній гравер близько 1650 року на Чернігівщині, а ѓрунтовну освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі. За сприяння ректора колегіуму, архієпископа Чернігівського Лазаря Барановича, здібного юнака 1677 року відправляють на навчання до академії у Вільно, де він пробув до 1683 року. Як стверджує Д. Степовик, тут, поряд із навчанням, Іван Щирський та Леонтій Тарасевич як підмайстри допомагали Олександрові Тарасевичу «в його особистій творчій праці» в друкарні академії.
Повернувшись до Чернігова, Іван Щирський бере активну участь у оформленні видань друкарні Троїцько-Іллінського монастиря, а саме: авантитул до твору «Благодать і істина» Л. Барановича та ілюстрації до віршованого панегірика «Воскреслий Фенікс» Л. Крщоновича. Вихід у світ останнього сприяв благословенню монашого постригу — від 1686 року «гравюри підписував чернечим ім’ям — Інокентій Щирський».
Твори Інокентія Щирського поч. ХVІІІ ст. вирізняються своєрідною бароковою гармонією — «Корінь дерева благоплодовитого», «Всенародне торжество», «Благословення Господнє над Україною», де рухливість і вибагливість, з якими вирішено деталі, отримали композиційну завершеність, а «використані ним поетичні засоби запозичені як з традиційної поетичної та образотворчої сфери українського фольклору, так і з джерел зарубіжного походження, зокрема античної міфології».
