Бьорк і Сельма
Тиша западає після повороту важеля.
В Північній Америці, в Сіетлі, у середині 1960-х Сельма (Бьорк), емігрантка з Чехословаччини, тяжко працює на фабриці, бере додатковий приробіток, аби назбирати грошей на операцію своєму синові Джину. Без невідкладного лікування хлопець може втратити зір через спадкову хворобу – невдовзі Сельма осліпне й сама. А втім, її життя руйнується раніше, за один день: звільняють з роботи, збанкрутілий сусід-поліцейський краде в неї заощаджене, вона вбиває крадія, щоб забрати гроші й віддати лікареві. Далі суд, вирок, страта через повішення. Сельмина відрада — мюзикли, вона дивиться їх у кінотеатрі, бере участь в аматорській постановці “Звуків музики” і часто уявляє себе в якійсь виставі. Отже, є Бьорк-зірка і Бьорк-Сельма. На взаємовпливі цих образів і варто зосередитися.
У своїх мріях Сельма постає в центрі дійства; видіння цілком відповідають переконанню героїні: “у мюзиклах нічого поганого не відбувається”. Перевтілення звершуються найкоротшим шляхом: з перших тактів Бьорк починає грати саму себе, перетворюючи на кін потяг, що стукотить по рейках, фабричний цех, судову залу, коридор в’язниці. Музичні епізоди за її участі мають силу реальності, властиву лише найяскравішому маренню. Тобто уявна співачка, яку ми надалі й називатимемо Бьорк, - така ж протагоністка, як і Сельма.
Чим, якщо лишити осторонь суто комерційні номінації, є базовий товар поп-культури? Безсмертя – тут і зараз. Поп-ідол застигає серед спалаху соціального апофеозу; перша і найпотужніша химера себе самого, оточений колом магічних знаків обожнювання, він поглинає спрямовані на нього погляди у стоп-кадрі вічної молодості; цього не спинити, принаймні, доки номер триває. Зміни можуть відбуватися в іміджі, але не в ритуалі, в дистанції, але не в силі залежності.
Сельма цілковито належить підніжжю того дивного аутодафе: власне, соціуму, котрий, у свою чергу, живиться страхом нестачі. Нестача споріднена зі смертю: жорстко стратифіковане суспільство, надто ж та його частина, де перебуває Сельма, є царством присмерку, що нагадує про свій сутнісний стрижень невпинним “ти помреш”. Нестача, доповнена сліпотою, визначає відмінності у пластиці. Сельмине життя розбите на фази численними мікрорухами, котрими вона вивчає довколишній простір, аби нічого не упустити, ніде не помилитися. Бьорк, навпаки – тотальна, навіть ризикована свобода поривань, безпечне перетинання меж сновидінь, проекція особистості, не підвладній смерті. Танець Бьорк створює той надмір ейфорії, що десоціалізує всю історію, і, відповідно, надає Сельминій самопожертві позасюжетного - вищого - сенсу.
Точкою сходження стає ешафот. Важіль ката встановлює остаточну рівновагу між зіркою і жертвою. Тиша охоплює всі пісні разом з тими, котрі голосу вже не потребують.
Та, що танцює в темряві / Dancer in the Dark (2000 Данія Німеччина Нідерланди Італія США Велика Британія Франція Швеція Фінляндія Ісландія Норвегія 140`), режисура, сценарій: Ларс фон Трієр, оператор: Роббі Мюллер, актори: Бьорк, Катрін Деньов, Девід Морс, Пітер Стормар, Жан-Марк Барр, Удо Кір; виробництво: Zentropa Enterainments.
