Чи можлива поезія після інфаркту?
Частіше за все поезія приходить до людини в миті розпачу і болю. Здається, уявити цей процес можна так: щось всередині нас болить і пече, а єдиним способом лікування, терапії, зцілення є виговорювання цього згустку болю назовні, виписування на папір. Щаслива і радісна людина радше продовжуватиме насолоджуватися моментом, ніж сяде за стіл писати. І лише розбите серце шукатиме самотнього кутка й аркуша паперу.
Але є ще один спосіб боротися з тугою - сміх. І найвищий пілотаж полягає у поєднанні поезії, трагедії і гумору. Приблизно так і сталося з видатним польським поетом Богданом Задурою. Його цілком можна було б назвати класиком, якби не одне але – немає в польській літературі більшого експериментатора, жонглера жартами з телевізійної реклами, іронічного загравання з національним сакральним пантеоном. Словом, у цього на письмі молодого, а в житті 70-річного поета минулого року стався інфаркт. Та не він став кризовоюпроблемою для Богдана, а заборона палити. Із 1963 року Задура викурював по дві пачки цигарок на день, саме з цією безмірно шкідливою звичкою асоціювалося йому писання – у паузі, поки вигадуєш наступний рядок, автоматично запалюєш сигарету. Кілька довгих тижнів після операції на серці Богдан не писав віршів, увесь час йому чогось бракувало, але потім муза таки взяла гору – і з’явилася поема «Перший від 1963 року вірш без цигарок».
Саме нею й відкривається книжка вибраних віршів Богдана Задури в українських перекладах, яка нещодавно вийшла у «Видавництві Книги-ХХІ». У ній читач знайде тексти з польських збірок «Питання часу», «Усе», «Нічне життя», «Воскресіння пташки» й «Крапка над і». Інфаркт і рішення кинути палити не вплинули на творчість Богдана – навіть про найважчі події свого життя він пише з гумором. Наприклад, лікарів, що його врятували, поет називає поганими людьми, «що звели нанівець мій шанс/ відійти на робочому місці/ що завжди більш похвально/ і менш ніяково/ ніж смерть у якомусь ліжку». Хоча не всі вірші у книжці іронічні – є тут і поема «Готель «Україна», яку Задура написав після розстрілів людей на Майдані. Закінчує він її словами: «соромно мені дорогі мої/ що я тим більше з вами/ чим більше не чую/ ваших лідерів/ і всіх/ хто промовляє/ до вас зі сцени/ зокрема й польською».
А Україну польський класик знає добре. Значною мірою самеЗадурі наша країна має бути вдячною за таку палку підтримку Польщі у всіх наших прагненнях, адже це він ось уже двадцять років є головним популяризатором української літератури у державі над Віслою. У перекладах Богдана Задури побачили світ книжки сучасних українських письменників різного віку: від Дмитра Павличка, Миколи Рябчука, Юрія Андруховича – до Сергія Жадана, Остапа Сливинського, Наталки Сняданко і Дзвінки Матіяш. У сумі перекладач має понад двадцять книжок та більше ста журнальних публікацій, перекладених з української. І це притому, що переклади – лише хобі письменника, який за своє життя сам написав більше 40 книжок віршів, прози й есеїстики, є головним редактором найстарішого польського літературного часопису «Творчість» та лауреатом дюжини премій у Польщі, в Угорщині та в Україні («Київські лаври – 2010»).
Відрадно, що український читач тепер матиме змогу прочитати найкращі Задурині вірші останнього десятиріччя у щойно виданій збірці «Найкраще позаду». А до 70-річного ювілею Посольство України в Польщі на чолі з Андрієм Дещицею зробило подання на нагородження Богдана Задури українською державною відзнакою. Невже нарешті настають часи, коли Україна знатиме й шануватиме своїх вірних друзів?
