Десять літ тому Україну і світ полишив Юрій Іллєнко
Смерть увійшла до його Дому у Прохорівці, на Канівщині, 15 червня 2010 року. ІЛЛЄНКО зустрів її, за свідченням найрідніших людей, стоячи. Так помирають дерева - не підламуючись у колінах, дивлячись просто у вічі тій, що з косою.
Одного разу ІЛЛЄНКО сказав: «Я — чорна скринька зруйнованого українського кінематографа». Трагічний парадокс: наш кінематограф нищили за радянських часів, а додушили уже після 1991-го. Практично ті самі функціонери, тільки перефарбовані у веселкові синьо-жовті кольори. Хоча ж спершу все складалось оптимістично - у 1991-му поновили ліквідоване було Держкіно (назвали Держкінофондом), його головою призначили саме ІЛЛЄНКА. Щоби вже через рік ліквідувати…
Минуло майже чверть століття і у 2014-му знову воскресле (ще парадокс - за часів Януковича) Держкіно очолив Іллєнків син Пилип. Його не відразу визнала кінематографічна спільнота, так справді було, одначе саме під проводом Пилипа Іллєнка українська кіноіндустрія дивовижним чином не тільки ожила, а й вийшла на рівень, який обіцяв і обіцяє багато. І новий виток нищення, коли, посилаючись на карантин. намагалися заледве не обнулити держпідтримку національного кіно. До того ж, Держкіно очолює людина, яка мало що розуміє в кіно, зате, судячи з багатьох уже проявів, готова виконувати будь-які команди на ураження кіно - як мистецтва передусім. Ситуація знову непроста, хоча у владі є люди з іншою позицією і розумінням того, що без свого кіно Україні буде ой як важко встояти проти північного сусіда.
«Чорний ящик» ЮРІЯ ІЛЛЄНКА… Там інформація про заборону його перших трьох режисерських фільмів - «Криниці для спраглих», «Вечора на Івана Купала», «Білого птаха з чорною ознакою». Це важко навіть уявити: усі фільми потрапляли, у різний спосіб, на «полицю». Як було після цього встояти, коли сама смерть тебе як митця виникала, мов привид у личині сильно партєйних людішек, які аж так хотіли, аби тебе просто не було на цім світі.
Одначе ще важче зрозуміти, як сталося, що ЮРІЙ ІЛЛЄНКО за роки Української Незалежності поставив тільки один свій фільм - «Молитва за гетьмана Мазепу»? Які сили включались, аби не було - ні самого ІЛЛЄНКА, ні його кіно, ні українського кінематографа як потуги цілого народу?
Майбутній Іллєнків біограф проаналізує усі об’єктивні і суб’єктивні чинники цієї унікальної долі. Людини, чий видатний талант - режисера, оператора, сценариста, художника - був затребуваний аж такою малою мірою.
Сьогодні ж пом’янемо ЮРІЯ ІЛЛЄНКА, чия зірка продовжує сяяти над Україною. Зігріваючи її своєю вірою у майбутнє і відсутністю страху перед смертю. Якої насправді немає - невизнання її ІЛЛЄНКОМ мусить стати прикладом для всіх нас.
