Наймолодший і найсумніший
(28 червня - 109 років від дня смерті Архипа Тесленка)
Письменника Архипа Тесленка переважна більшість українців пам’ятає хіба що за оповіданням «Школяр»… Менша частина ще може пригадати його повість «Страчене життя».
Він народився у степовій глушині Полтавської губернії, у селянській сім?ї, де із десяти дітей, вижив лише він і молодший брат. Решта, в тім числі і близнята, помирали рано, часто у немовлячому віці.
Можливо, ранні смерті його братів та сестер також сформували у душі майбутнього письменника стійкий і хворобливий інтерес до смерті, в тім числі через самогубства, і повільного вмирання. Злидні також були написані на його короткому, мов спалах несміливої перечуленої зірки, шляху.
Будучи хворобливим з дитинства, Архип Тесленко ще до ув?язнення набув туберкульозу і гнійного плевриту. Важкий кашель, часта висока температура, кровохаркання звели його у могилу ще до тридцяти літ. Якби він не помер власною ранньою смертю, можливо, ми би мали в мартиролозі української літератури ще одного самогубця…
Але Архип Тесленко таки став наймолодшим, завжди 29-річним, із хворим туберкульозним рум?янцем на щоках, по-своєму хрестоматійним письменником.
Герої його оповідань і повісті «Страчене життя» - завжди або майже завжди живуть у злиднях. Але до матеріальної скрути, яка залежить не від їхніх умінь, а від походження, додається важкий, із враженим світосприйняттям, характер. Багато із них страждають невмінням просити те, що їм найдужче потрібно( а люди допомогти їм, звісно, не здогадуються), сильною прихованою агресією, а часто і справжньою ненавистю не лише до «властьімущих», але вже і до всього світу... Його жінки і чоловіки стають суцільною раною прихованих образ і жалю, чим ще дужче ускладнюють власне життя, фактично потрапляючи у страшну, часто саморукотворну пастку, звідки уже незрідка нема виходу.
Автор небагатьох оповідань і однієї повісті був дуже одинокою людиною, особливо після смерті матері. Важкий, часто по-своєму неприємний у побутовому спілкуванні, із сильними настроєвими перепадами, він , здається, останні роки вже не жив , а мучився. Насмілюся стверджувати, що воля до смерті почала у Архипа Тесленка поволі, але неухильно, переважати над волею до життя.
Мій роман про Тесленка «Чорне яблуко» пронизує історія його платонічного кохання з Оленкою. Насправді у житті йому було ще важче, ніж у романі, без жодної дрібки романтики і без жодного джерела сили, яке може подарувати жіноча любов.
Після смерті матері погіршилися стосунки з батьком. Але і письменник , і його батько, що був калікою на одну руку, Юхим, були хворими людьми, опиненими на грані злиденності. Мушу додати для повнішої характеристики психічного портрету письменника, що Тесленко в останні роки, бувало, навіть відмовлявся від матеріальної допомоги своїх київських приятелів. Цим нагадував часто списаних із себе героїв власних творів, які воліли, керовані невротичною погордливістю, ліпше померти, ніж брати, як вони вважали,«милостиню». Хоча переважно цю допомогу пропонували щирі руки…
У листах до Марії Грінченко, якій він довіряв, (Грінченки колись допомогли із друком юному письменнику), видно, як гасне світло таланту-і як навколо поволі запановує чад …
Навряд чи односельці або навколишні розуміли, що ховають не Юхимового Архипа, що десь тинявся «по києвах, оце заболів і вмер», а письменника, якому було, незважаючи на таку долю, пізніше суджено стати наймолодшим класиком в українському літературному каноні.
До речі, за радянського часу творчість Тесленка вивчалася, але виключно крізь призму соціальних та атеїстичних (оповідання «У схимника») мотивів. Було ігноровано найважливіше –екзистенційність його людяної невротичної прози, яка боролася за утвердження людської гідності і рівності людини перед законом, незалежно від статусу та походження; зображення трагічної неприкаяності людини, її ламкості, крихкості та вразливості; байдужості космосу до людського життя та смерті…
У романі про Архипа Тесленка «Чорне яблуко» я намагався реконструювати не лише різні відтинки життя, але і внутрішній світ цього письменника із душею, вразливішою від дитячої.
Дозвольте завершити цитатою із роману :«Ти спав на голій цементній долівці – а твої коштовні зливки духу читали заможні українці.
Тобі снилися жахіття, а твої оповідання будили в людях співчуття до ближнього.
Ти починав харкати кров?ю – а тебе порівнювали із Шопенгавером, маючи на увазі оплакування влади царя Еґо над людиною.
Ти не знав жіночої любові, а над твоїми оповіданнями ридала не одна вродливиця.
Ти не зміг протистояти ні гнійному плевритові, ні туберкульозу, що починали розростатися всередині чорними квітами. А твої слова вибілювали людські душі.»
