Неочікуване очікуване
Про високе мистецтво, кіно, театр і звернення до глядачів
Пережити щоб свідчити
Аби не загубити землю під ногами
Треба хапатися за хмари
Втретє у Києві, в обіймах собору Святої Софії, розпочався фестиваль мистецтв "Bouquet Kyiv Stage" ("Букет"). На відміну від багатьох меценатських ініціатив він впевнено став традиційним столичним святом мистецтва. Його музичні, театральні, літературні складові проголошують:"Актуальне вичерпується й гине, універсальне - множиться і процвітає".
Серед прикладів цікавих думок, які засіялись між репродукціями картин у третьому томі «Слова» художника, поета, просто генія Олександра Дубовика саме ці слова здається надихнули господаря фестивалю Євгена Уткіна. Цьогорічний аромат "Букету" склався з сучасного, молодого, актуального мистецтва. Автори творів молоді митці не за паспортними даними, а за жагою пошуку, політним самовідчуттям.
"Букет" із картин О.Дубовика вийшов, як будь-яке талановите, за раму свого поля у безмір мистецького дихання.
"Букет" - це логічна форма, невід'ємна від пізнання. Пізнання "короновірусного" також. Люди в масках віталися очима, які стали дуже виразними і промовистими. Давні знайомі, знайомі але не представлені, незнайомі люди, ніби святкували повернення до життя.
Фестиваль "Букет" з шести днів в кожному з яких було по п'ять букетів не мав якоїсь програмної цілісності, але захоплював ароматом смаку його господаря. Прекрасні хор «Київ», концерт Наталії Половинки, опера-реквієм"IYOV" NOVA OPERA і ще багато визнаного і знаного. Цікавими видалися «Бесіди під ясенем» з письменниками, які особливо бачать наше життя.
Книга поезій Маріанни Кіяновської «Бабин Яр. Голосами» стала драматургічної основою для низки драматичних спогадів за якими до різних місць діїперформенсу Олега Ліпцина «Голоси» рухалися глядачі.
Емоційною кульмінацією стала сповідь-монолога ідише-мами у виконанні Катерини Кістень. Актриса ніби свідчила пережите, від чого наступний прохід глядачів крізь коридор з двох екранів, на яких демонструвалися кадри людського натовпу, став щемливим моментом участі у тиші ходи до смерті.
Свого часу польський режисер Й.Шайна до зали, де гралася вистава "Репліка", зробив коридор-інсталяцію з особистих речей, одягу, гнаних у концтабір євреїв. І хоча відеоматеріал хепінінгу, на жаль, не був документом київської ходи, акт доєднання стався особливо для мене. Мій батько протягом 2 років був бранцем сирецького концтабору до визволення Києва. Я був режисером епізоду однієї з роковини Бабиного Яру, в якому вестовами були скрипалі різного віку і передавали один одному скорботну єврейську мелодію.
Того вечора у Софії Київській так не очікувано, серед спокою доби, виявився невблаганно гострий очікуваний біль пам'яті.
Зовсім неочікувана на відміну від кількох монументальних кінофестивалів, які не сталися з огляду на пандемію, відбувся очікуваний вже 49 рік поспіль кінофестиваль "Молодість". Його цьогорічне гасло "Кіно не без питань" підтвердив і фільм "Забуті" (режисерка Дарія Онищенко), яким було розпочато програму переглядів. В номінаціях «студентський», «перший короткометражний» (ігровий, анімаційний, документальний) та «перший повнометражний ігровий фільм»журі визначило 6 переможців, вручило 2 гран-прі, 13 спеціальних дипломів та один Приз глядацьких симпатій.
Червона доріжка на церемоніях відкриття і закриття цьогоріч сприймалася як бігова. Здебільшого у спортивно-вечірньому одязі біля Арки дружби народів на фоні чудового дніпровського краєвиду непоказно побутово йшли кіномитці здебільшого ще не впізнаванні. Принаймні голлівудську зірку українського походження Іванну Сахно, яку ми бачили у фільмах «ТИХООКЕАНСЬКИЙ РУБІЖ: ПОВСТАННЯ» (режисер Стівен С. Денайт, 2018), у телесеріалі «Hulu HIGH FIDELITY» (2020) та інше, стали активно фотографувати після представлення в якості члена журі.
Мотор і серце фестивалю усі 49 років його існування - Халпахчі Андрій Якович позбувся нарешті директорських обов'язків і став його художнім керівником.
І те, що цьогорічна премія фестивалю "Молодість" «За внесок у світове кіномистецтво«Золотий Скіфський олень» була вручена столітньому французькому актору театру та кіно, режисеру, продюсеру та письменнику Роберу Оссейн, якого ми пам'ятаємо в ролі графа Тулузського Жоффрея де Пейракау фільмі Бернара Бордері «Анжеліка, маркіза янголів»стала прекрасним жестом поваги юних до людей, які досягли віку діамантової мудрості.
Честь закриття фестивалю випала документальному фільму "Земля блакитна, ніби апельсин" продюсерки Анни Капустіної та режисерки Ірини Цілик і знов нахлинули неочікувані спогади.
У2003 році я був режисером урочистої церемонії фестивалю в Палаці «Україна».Дві сценічні доріжки рухалися назустріч одна одній. На одній були квіти, на іншій - емблема фестивалю. В центрі сцени вони зливалися в єдину композицію. Феєрверк. На підйомній доріжці за нимипоставали юнаки з Київського військового ліцею ім. І. Богуна у парадній формі з прапорами країн-учасників. Тоді треба було доводити з усім можливим пафосом причетність України до світового кінопроцесу.
Нинішня "Молодість" по-діловому, не очікувано швидко надає українському кіно відчуття повноцінності і самобутності. Але очікування українських глядачів, тим пак творців цього жанру, мають бути і є ще більшими.
Театр і його прихильники в очікуваннях застигли. Але коронавірусна криза потроху скресає.
Дорогий глядачу!
Високошановна громадо театралів!
Виклики сьогодення, як ніколи, актуалізують призначення театру. У час піку пандемії ми усіляко намагалися послабити гостроту драматичності ситуації.
Як усі ми започатковували нові форми трудової активності, по різному боролися з ізольованістю переживань. Зараз театр натхнений вирішенням стратегічного запиту на укріплення життєвої сили кожного, сили життя усього людства.
Обережно ми розпочинаємо показ вистав.
Раді, що серед наших перших гостей – лікарі-медики, такі тонкі у відчутті спорідненості із лікарями-митцями.
Ми розпочинаємо театральний сезон подячними виставами для глядачів, які не повернули придбані квитки, а дочекалися теплоти побачення.
Звичайно, між нами буде необхідна дистанція – фізична. Близькість духовна нагородить радістю співтворчості, порозуміння, співпереживання.
Ви будете у масках. Звичайно, не розмовлятимете, будете дивитися на сцену, що повністю убезпечить від передачі вірусу. Але це не буде обмеженням вашої волі. Політ фантазії, глибина усвідомлень, висота почуттів нагородять нас свободою особистості.
Проте ми заражатимемося один від одного оптимізмом, гумором, мудрістю, інфікуватимемося вірою в життя і радістю нашого приходу в нього.
Нам дуже важко забезпечити роботу театрів у повному обсязі. За карантинних обмежень показ вистав трагічно збитковий.
Скільки можемо, триматимемося на ентузіазмі, та й не втрачаємо надію на допомогу тямущих.
Відкриття театрів по всьому світу стає урочистим свідченням відновлення повноцінності життя!
Тож святкуймо кожну мить життя!
А найкращі – з театром!
Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України
