Пекельна машина
«Європа» - завершальна частина трилогії Ларса фон Трієра «E», що також включає «Елемент злочину» (1984) і «Епідемію» (1987). Цей фільм приніс данському режисеру одразу три призи Канського фестивалю, однак, що важливіше, «Європа» стала для Трієра вершиною і водночас завершенням учнівського, постмодерністського періоду, позначеного відчутними впливами Бергмана і Тарковського.
***
Провідник підриває потяг, у якому працює, – задіявши приховану заздалегідь вибухівку. Вагони падають з мосту у воду, кричить пасажир з тілом маленького сина на руках, гине і сам винуватець аварії, покладаючи таким чином край своїй кар'єрі в залізничній компанії “Центропа”. Вибух мав стати розплатою за звільнення Кет, провідникової дружини, захопленої в заручниці озброєним підпіллям, та, як з'ясувалося, Кет сама є учасницею змови, а її викрадення було вдаваним. Тож герой не мав жодних раціональних підстав вмикати детонатор, тим паче, ризикуючи собою.
Розв'язка, попри її видиму невмотивованість, обумовлена побудовою “Європи” на улюбленому прийомі Ларса фон Трієра – дзеркальному перевертанні політичних і кінематографічних ієрархій. Цього разу матеріалом слугує жанр фронтового кіна, хоча головний герой, американець німецького походження Леопольд Кеслер (Жан-Марк Барр), приїздить до Німеччини вже через кілька місяців по завершенню Другої світової. Повоєнна руїна змальована за канонами згаданого жанру, що особливо відчутно завдяки старанній, з використанням чорно-білої плівки, стилізації зображення під ті ж таки архівні картини. Сюжетно і драматургічно - все навпаки. Німеччина виступає не окупантом, а окупованою. Окупанти, в свою чергу – це союзники, тобто американці. Спротив загарбникам чинять партизани “Вервольфу”, переважно неповнолітні. Їх, як водиться, страчують з відповідними табличками на грудях. Намір зробити світ трохи кращим, з яким Леопольд приїхав до Європи, обертається бомбою. Абсурд панує навіть у дрібницях. Герой Барра мусить платити за працевлаштування. Вагон люкс-класу, де він має працювати, тягнуть з депо вручну десятки робочих. Іспит на посаду провідника перетворюється на справжнє збиткування. В тому ж річищі, здається, відбувається й фінальний вчинок Кесслера.
“Європа” є структурованою наче сеанс гіпнозу, яким керує відсторонений голос Макса фон Зюдова, тож події фільму можна вважати керованою галюцинацією від першого до останнього кадру. Або, з огляду на особу героя, “Європа” – це сон ідеаліста про Європу, нужденну землю, що потерпає від незліченних бід, живе за дивними законами й дотримується таємничих обрядів. Традиційний конфлікт фільмів Трієра між певним устроєм, який не піддається ані однозначній інтерпретації, ані виправленню, та ідеалістично налаштованою особою, впроваджується методично: від загальної розрухи до рутинної роботи, від самогубства батька Кет до її викрадення “Вервольфом”, від знущального іспиту до викриття Кет як зрадниці. І все одно вибух виглядає надмірним навіть у цьому ряді, до того ж, суперечить самій логіці існування Кесслера, від початку підпорядкованого настирливим командам ззовні та руху потягів.
Залізниця має сталість надокучливого мотиву, ба більше, символу жахливої і незрозумілої Європи. Саме залізницю слід зупинити, щоб покласти край всеохопній брехні, покарати всіх зрадників і вбивць, якими набиті “центропівські” вагони. Вибух – це одна з небагатьох дій, яку Кесслер виконує не за наказом керуючого Голосу. Трієр виводить з кадру натискання на кнопку: бачимо лише, як змучений провідник несправним стоп-краном намагається спинити ешелон, що знову рушив, потім відкидає рушника, яким прикрито таймер, і вже на загальному плані вагони летять у прірву. Завдання виконане, цей потяг не піде у Мюнхен, Бремен, Франкфурт чи, трясця його матері, Аушвіц. Та гинуть знов невинні, і Голос ніде не подівся, він оголошує відлік до миті, коли з легенів провідника виходить останнє повітря.
Катастрофічна зупинка стає для героя початком руху. Течія виносить тіло в океан. Нарешті Леопольд стає вільним у пересуванні. Жодних рейок, навіть ґрунту, де вони були би прокладені, лиш неозора маса води поміж двох примарних берегів – Америки та Європи. Найвища міра жаху, за Набоковим, – це коли вам сниться, наче ви прокинулись; у Трієра сновидіння триває й за порогом життя. Це не гамлетівське «померти, заснути» - це мана, в якій власна загибель є епізодом, а основний зміст – зовсім в іншому. Тож, рухаючись у нікуди і в усіх напрямках водночас, прекрасний потопельник несе свою звістку далі й далі: образ антисвіту, від якого неможливо звільнитись, навіть обравши смерть.
Європа / Europa (1991, Данія-Франція-Німеччина-Швеція, 112`), режисура - Ларс фон Трієр, сценарій: Ларс фон Трієр, Нільс Версель, оператори: Геннінг Бендтсен, Едвард Клозінскі, Жан-Поль Моріс, актори: Жан-Марк Барр, Барбара Зукова, Удо Кір, Ернст-Гуго Ярегард, Макс фон Зюдов (голос); виробництво: Ailiceleo, Eurimages, Nordisk Film, UGC Images, WMG Film, Gerard Mital Productions, Sofinergie 1, Sofinergie 2.
