Прибуття
Білява дівчинка Ніна (Катерина Самсонов), дочка відомого політика, безслідно зникає. Батько вважає, що її викрали й віддали в бордель для малолітніх дівчат. Для визволення дитини наймають колишнього військового на ім’я Джо (Хоакін Фенікс). Він спеціалізується на подібних випадках. Спочатку завдання не викликає ускладнень, Джо рятує Ніну. Однак доволі швидко з’ясовується, що за викраденням стоять впливові особи. Ситуація стає цілковито непередбачуваною.
«Тебе ніколи тут не було» — кримінальний трилер шотландської режисерки Лінн Ремсі. Картина отримала приз за найкращий сценарій на Канському фестивалі, а Хоакін Фенікс відзначений там само як найкращий актор.
Лінн Ремсі відома непередбачуваними, повними насильства сюжетами, які тою чи тою мірою стосуються родини. Донедавна її найвідомішої роботою була драма «Щось не так з Кевіном».
«Тебе тут ніколи не було» в певному сенсі є дзеркальним відображенням «Кевіна». Тут убивця в ім’я добра — там завчасно і моторошно доросле юне дияволеня. Пару Джо складає маленька дівчинка, яку він хоче врятувати; в Кевіна партнерка — мати (Тільда Свінтон), яку він намагається зжити зі світу чи звести з розуму.
З другого боку, мати Джо — літня красуня, з якою в нього дуже теплі, повні гумору стосунки: достатньо лише подивитись, як вони граються у фільм «Психо», відтворюючи сценки з шедевру Хічкока.
Ремсі непрямо наслідує автора «Психо» в схильності до формалізму. Її естетика — холоднувата, відсторонена інколи до ясності операційної кімнати. Сцени насильства в такій оптиці виглядають рівним чином нестерпно й ефектно, однак Ремсі додатково переломлює їх, показуючи то в чорно-білому полі камер спостереження, то у відбитті на дзеркальній стелі. Кольорові акценти майже ріжуть очі. Улюблений колір Ремсі — червоний. Його було більше ніж досить у «Кевіні», але й тут є причини для його появи, бо трупів не бракує, аж до сцени, в якій Ніна їсть картоплю з тарілки, залитої чи то кетчупом, чи то кров’ю кривдника.
Не буде перебільшенням сказати, що кіно ще не бачило такого кілера, як Джо-Фенікс. Його метаморфози не менш захопливі, аніж основний сюжет. Спочатку Джо — масивний, неговіркий мачо, в повній відповідності затертому амплуа крутого найманця. Всі замовлення виконує, всіх ворогів суворо карає, зброю має особливо бузувірську — молоток.
Але поступово в бездоганній фортеці з’являються пролами, крізь які просвічує інакша сутність. Вступ у дію Ніни лише посилює цю образну ерозію, чи, точніше, переродження. Такими пробоїнами стають численні флешбеки (улюблений прийом Ремсі), з яких з’ясовується, що Джо мав дуже травматичне дитинство. Далі — більше. Непропорційно короткі, зовсім не вбивчі руки. Все більш дитинне здивовано-згорьоване обличчя. Зворушливі до комізму жести.
Так окреслюються дві різні оповіді з двома героями в одному протагоністі: жорстоким, але справедливим лицарем і травмованим на все життя хлопчиськом.
Найцікавіше відбувається при дотику цих ліній. Точніше — найсмішніше. Бо Джо, чим глибше занурюється в кривавий морок, тим кумеднішим стає, в повній відповідності з характеристикою шотландського гумору, даною кимось у Інтернеті:
Розпач = кумедно.
Розпач x 2 = ще кумедніше.
Тож, хай як би дивно це звучало, «Тебе тут ніколи не було» — трагікомедія. Справді смішна, справді страшна.
Оригінальна назва фільму — You Were Never Really Here — «Тебе ніколи тут насправді не було». Дійсно, Джо в цій реальності, у цьому «тут і зараз» ніколи не був присутній. Рятуючи усіх цих дітей — рятував себе: рятував від минулого з пакетом на голові, з молотком у руках батька-психопата, з матір’ю, загнаною під стіл.
Завдяки Ніні йому це вдалося, нарешті.
Він є.
***
Тебе ніколи тут не було / You Were Never Really Here (2017, Великобританія, США, Франція, 90`), режисура, сценарій: Лінн Ремсі, оператор: Томас Тауненд, у ролях: Хоакін Фенікс, Катерина Самсонов, Алекс Манетті, Джон Доман, виробництво: Film4 Productions, Британський інститут кіно, Why Not Productions, Page 114.
