П’ять справ Ґжеґожа Ґаудена
Цьогоріч нарешті має запрацювати український Інститут книжки. На старті його роботи варто придивитися до успішного досвіду схожих інституцій, зокрема польського Інституту книжки, яким упродовж останніх восьми років керував Ґжеґож Ґауден. Немає сенсу хвалити цю людину, просто опишу найголовніші його здобутки:
1. Бібліотеки. Напевно, прикладів інвестування в бібліотеки Ґауден надивився в Швеції, де був політичним емігрантом у 80-х. Очоливши польський ІК, пан Ґжеґож постановив підтримувати будівництво нових та реконструкцію старих бібліотек в польській глибинці. За його планом, саме бібліотека мала стали центральним пунктом для громади, місцем зустрічей, праці й відпочинку. І справді, нині в багатьох малих польських містечках бібліотеку видно здалеку – це найсучасніша будівля в місцевості (скло й бетон), з інфраструктурою для неповносправних й новою технікою. Додаймо до цього наповнені актуальними виданнями фонди – практично всі популярні новинки можна знайти в бібліотеці, плюс забезпечення некомерційними виданнями (поезія, мемуари, переклади з «високої полиці», класика), що в свою чергу підтримувало й видавців. Вагомим здобутком у популяризації читання стало створення місцевих Дискусійних книжкових клубів (зараз їх у Польщі понад півтори тисячі). Крім того, ІК взяв під свій патронат найголовніші культурні часописи й «товсті» журнали.
2. Переклади й участь в міжнародних книжкових виставках. У часи Ґаудена ІК став неймовірно ефективною інституцією для промоції польської літератури за кордоном. Було створено механізм, за яким іноземні видавці й перекладачі отримують дотації на переклад і видання польської літератури (як класики, так і сучасних творів), відшкодовуються в тому числі й витрати на купівлю авторських прав. Завдяки цьому польська книжка стала конкурентною в світі. Варто додати й не такий помітний, але важливий для роботи аспект: було створено базу даних авторських прав на польські книжки, а також базу даних перекладачів. Тобто якщо ви цікавитеся якимось твором, ІК може надати вам про нього інформацію й по суті виступити помічником у процесі покупки авторських прав. Також Інститут Книжки постійно (й гідно) представляє Польщу на головних книжкових майданчиках світу.
3. Проекти Ґаудена – фундаментальні, довгострокові. Тому він не шукав будинок для Інституту книжки, а збудував новий. Новий офіс у центрі Кракова став не лише адміністративною спорудою, а й резиденцією для перекладачів – товмачі з різних країн можуть приїхати й пожити там під час праці над перекладом. До речі, це, а також кілька інших проектів, суттєво допомогло Кракову здобути титул Міста літератури ЮНЕСКО.
4. Нова влада звільнила Ґаудена за перевищення видатків. Іншими словами, шукали будь-яку зачіпку, щоб позбутися незалежного й авторитетного керівника. Але це також дуже промовистий аспект: коли пан Ґжеґож очолив ІК, бюджет інституції становив 13 млн злотих, а в 2014, скажімо, уже 95 млн. Треба мати добру репутацію й бути дійсно впливовою фігурою, щоб змогти забезпечити збільшення фінансування для інституції у понад 7 разів!
5. У Ґаудена була візія, і він не шкодував зусиль на її втілення. Наприклад, він їздив закордонними книжковими виставками не лише для того, щоб презентувати вже перекладені книжки, а й для пошуку перекладачів та видавців для інших видань, у тому числі не таких популярних. Щоб далеко не ходити: Юрій Андрухович блискуче переклав твори Бруно Шульца; мало хто знає, що ініціатором і мотором цього важливого не лише для польської, а й для української культури проекту був Ґауден. Це вже не кажучи про багаторічну підтримку фестивалю Шульца в Дрогобичі.
Найважливіше: Ґжеґож Ґауден – ефективний менеджер, який знав, що слід створювати не одиночні прецеденти, а механізми. І тепер, навіть після його звільнення, Інститут Книжки продовжує працювати ефективно (без огляду на, м’яко кажучи, дискусійні дії нового керівництва).
