Сон на вістрі ножиць
Початок «Аліси», знятої 1988 року чеським аніматором Яном Шванкмайєром, традиційний: маленька дівчинка (8-річна Крістіна Кохутова) сидить на березі річки з дорослою жінкою та від нічого робити кидає у воду камінці. Потім так само нудьгує у себе в кімнаті, захаращеній старими меблями, книжками, опудалами, ляльками та випадковим посудом.
Подорож починається з того, що білий кролик, який слухняно застиг під скляним ковпаком, піднімається, дістає зі схованки ножиці, костюм (камзол, рукавички, червоний оксамит, мережива) та втікає в чисте поле за стіною, якої немає. Йдучи за ним, Аліса перетинає ріллю та потрапляє в інший світ крізь шухляду недоречного тут канцелярського столу.
Країна чудес народжується з реквізиту прологу. Ляльки, опудала, черепи тварин, посуд, шкарпетки, металеві деталі, навіть харчові продукти оживають, поєднуються в запаморочливих комбінаціях. Чого варті хоча б запряжені в карету птахи з голими черепами, що голосно іржуть, або скелет, тілом якого слугує бляшаний бідон, або жаба в старомодному парику і камзолі, яка злизує мух із битих тарілок рожевим людським язиком. Синя Гусінь утворюється зі шкарпетки, вставних щелеп і пари очей з анатомічного кабінету; коли настає час спати, голка з ниткою зашиває очі. Паперові фламінго для гри в крокет, вирвані з гральних карт, стають більш ніж конкретними курками. В кімнатці під тьмяною лампочкою, прогризаючи дірки в підлозі, господарюють ожилі шкарпетки. Кролик, снідаючи тирсою з власного живота, перетворюється пізніше на ката, що служить у Червової Королеви, — саме він відрізує голови величезними ножицями всім створінням, яким, проте, це не завдає шкоди.
Безумне чаювання поставлено як окремий перформанс. Капелюшник - потемніла від часу дерев'яна маріонетка. Березневий Заєць періодично застигає, тому що закінчується завод, а пересувається він виключно на візку. Соня - це руда шкура, яка вилазить з чайника, облизує чашки і ховається назад. Заєць і Капелюшник пересідають з місця на місце, перший маже годинник вершковим маслом, другий ллє чай в своє порожнє видовбане черево і періодично дістає зі свого капелюха Кролика в камзолі: божевілля означає часовий провал.
Сюжетну уривчастість Керролла Шванкмайєр замінює низкою просторових переходів, грає масштабами, інтер’єрами, розмірами персонажів і предметів. Інколи Аліса збільшується-зменшується сама, а інколи, реагуючи на чергову порцію зілля, збільшуються чи зменшуються предмети навколо неї. Шванкмайєр доводить пластичну мінливість гравця до загрозливої межі. Мандрівниця у сцені суду навіть не розуміє, яку з голів їй мають відрубати, тому що це голови і Капелюшника, й Зайця, й Жаби, й Королеви. Нарешті, навіть вихід із лабіринту сумнівний: після пробудження в тій же кімнаті кролячого опудала немає, а ножиці на місці, у схованці.
При очевидному «ірраціоналізмові», образна система фільму має залізне обґрунтування. Діти люблять перетворювати на іграшки найнесподіваніші речі. Падіння в нору, представлене як спуск ліфтом, — стійкий дитячий кошмар, коли пролітаєш повз чітко розділені світи, з того ж ряду химер — ожилі скелети. Організуючий мотив «Аліси» вичерпно характеризують слова Поля Валері: «Коли я говорю: я бачу ось це, то між мною і річчю не встановлюється тотожність... Уві сні ж виникає тотожність. Речі, на які я дивлюся, бачать мене так само, як я бачу їх».
У всіх створінь Шванкмайєра є цей погляд, і спрямований він не на Алісу, а на глядача. Світ Кролячої Нори отримав власний — спрямований зовні — зір. Ніким досі не досягнутий, такий ефект проникнення в глядацький зал дозволяє назвати «Neco z Alenky» найпереконливішою на сьогодні візуалізацією нонсенсу.
Горит бессмыслицы звезда,
Она одна без дна.
У зазорах сенсу, прорізаних ножицями Керроллівських парадоксів, бездонний сон Аліси набуватиме все нових кінематографічних обрисів.
В статті процитовано вірш Олександра Введенського.
***
Аліса / Neco z Alenky (1988, Чехословаччина-Швейцарія-Великобританія-ФРН, 86’), режисура, сценарій: Ян Шванкмайер, оператор: Сватоплук Малий, актриса: Крістіна Кохоутова; виробництво: Channel Four Films, Condor Films, Hessischer Rundfunk (HR).
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
