Сцени кримінального характеру
За всієї несхожості, «Ґоморра» Маттео Гарроне зберігає деяку спадкоємність щодо традицій італійського неореалізму: це гостросоціальна історія, герої (неаполітанська мафія Каморра) не ладнають з законом, крім того, як у неореалістів, тут грають переважно непрофесійні виконавці, а деякі з них і справді мають стосунок до кримінального світу Неаполя. Але, якщо порівняти кіно зі скульптурою, то сьогоднішні методи обробки цього матеріалу, та й форми, яких він набуває в підсумку, дуже сильно змінилися.
До речі, про скульптуру. Один з найефектніших моментів - коли машина з конкурентами мафіозі, розстріляна невідомими на мотоциклі, пробиває придорожнє огородження і врізається в невеличкий парк статуй, очевидно, штампованих копій або підробок, які виглядають практично як античні або середньовічні оригінали. Це важливий мотив фільму - світ, де немає нічого унікального. Роботи талановитого кутюр'є копіюють десятки китайців у підпільному цеху; низка вантажівок повзе по дну мальовничого кар'єра, щоб перетворити його на чергове звалище токсичних відходів; більшість персонажів носять спортивні футболки з різними номерами й назвами команд - дуже точна і гірка деталь: в цьому змаганні немає й не може бути переможців.
Нещадне зрівнювання парадоксально простежується в кожній з п'яти самостійних ліній сюжету (і це, до речі, ще одна відмінність від неореалістів, які дотримувалися цілісності драматургії). Літній хранитель нелегальної мафіозної скарбниці виплачує «пенсії» родичам ув'язнених і має постійні проблеми з жадібними й агресивними клієнтами. Двоє неприкаяних юнаків, дрібних наркодилерів, знаходять таємний склад зброї і, уявивши себе крутими хлопцями, здійснюють усе більш ризиковані вчинки. Тринадцятирічний рознощик продуктів починає займатися більш прибутковою доставкою наркотиків, а потім наводить вбивць на свою клієнтку, тільки щоб стати своїм серед серйозних людей. Випускник університету втягується в брудний бізнес - поховання відходів: відомо, що всі угоди з вивезенням сміття в Неаполі контролює мафія. Вищезгаданий кравець заради грошей читає нічні лекції конкурентам-китайцям і зрештою лише дивом залишається в живих, але вже поза професією.
Тут варто зробити відступ. Реальний Неаполь не просто повний контрастів - він живе ними. Туристична розкіш, багатюща культура сусідять з неймовірною бідністю; щовечора - як свято, і в кожному святі - відчуття небезпеки. Тут немає правил, крім одного: вирішувати все полюбовно, по-компанейські; таке враження, що все місто - це спільнота різних за розміром і впливовістю сімей, які створюють собі зручне існування, ігноруючи будь-яку офіційну владу. Кінематографічні типажі, подібні до тих, які є в « Ґоморри», дійсно ходять по цих вулицях. І все ж фільм Гарроне не про це.
Режисер не досліджує структуру, не малює портрети кримінальних босів. Правоохоронців тут по суті немає - вони навідуються в проклятий квартал лише щоб зловити кількох дрібних злодюжок або забрати трупи. Відсутні й стандартні жанрові атракціони. Немає колоритних веселих бандитів, ефектних перестрілок, інтригуючих розслідувань. «Ґоморру» можна назвати сценами кримінального характеру, точніше, характерів. Підмостки для цієї драми теж не надто урочисті. Візуально - дуже багато тіней, більше, ніж світла, все відбувається на порозі сутінок. Навіть Венеція, що на кілька хвилин з'являється в кадрі, виглядає буденно. Це зовсім не та святкова сонячна Італія, до якої всі звикли.
Така буденність - мабуть, найстрашніше. Режисер показує Каморру не як організацію, а як безлику хворобу, котра проникає всюди й отруює все, чого торкається. Але навіть у цієї сили є межі, могутності античного Рока вона не має. Так, у одного з героїв все ж дістає рішучості вчасно вийти зі згубної гри, прислухатись до свого сумління. Решта або втрачають себе, або бездарно гинуть. Тому в Гарроне вийшло щось більше, ніж звинувачення окремого злочинного співтовариства. Цей фільм не про мафію як таку, а про те, що дає можливість існувати будь-якому злу, в тому числі Каморрі - про зраду як поганий вибір, про людей, які зраджують інших або себе, свої принципи, свою природу, перетворюючись на дешеву сировину, щоб власними життями підтримувати зловісний блиск Гоморри.
***
Гомора / Gomorra (2008, Італія, 135`), режисура: Маттео Гаронне, сценарій: Маттео Гаронне, Роберто Савіано, оператор: Марко Онорато, в ролях: Тоні Сервілло, Гіанфеліс Імпарато, Сальваторе Абруццезе, виробництво: Fandangod, Rai Cinemad, Sky Italia S.r.l.d, Міністерство культурної спадщини, культурної діяльності і туризму Італії.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
