Суничне дерево
Ця історія починається в моїй ранній юності, наприкінці 1970-х
Одного разу в радянській телепередачі «Клуб путешественников» показували сюжет про Мадрид. Серед іншого згадали, що на гербі міста зображено ведмедя, що трусить суничне дерево. Мій батько сказав: «Яка країна! Цілі суничні дерева!»
Батько був одержимий Іспанією, купував книжки іспанської поезії, особливо обожнював Лорку.
Майже через 40 років я приїхав до Мадрида. Одного ранку до хостелу зайшов життєрадісний хлопець на ім’я Карлос. Він працював гідом на напівволонтерських засадах. Із групою охочих, серед яких були бельгійка, німкеня, новозеландська голландка і тайванський китаєць, ми пішли вештатися центром міста.
Карлос розказував різні цікавинки, вивів нас на площу Пуерта-дель-Соль і почав допитуватися:
— У кожного міста є символ. У Парижа — Ейфелева вежа, в Нью-Йорка — статуя Свободи, а що є в Мадрида?
Оскільки ніхто притомної відповіді не дав, Карлос випалив із відрепетируваною афектацією:
— А в нас — ведмідь під деревом! Це ж герб Мадрида! Он там стоїть монумент, під ним усі фотографуються!
І махнув рукою на невелику, максимум два метра заввишки, бронзову скульптурну композицію, яка дійсно зображала ведмедя, що вчепився у дерево з високою пласкою кроною.
Мене наче блискавкою з картини Ель Греко вдарило.
— Це суничне дерево! — проголосив я.
— Суничне дерево? — невпевнено посміхаючись, перепитав Карлос.
— Ніколи не чув.
— А як це називають у вас?
— Мадроньо. Це ж споріднено з назвою міста: Мадрид — мадроньо. Але ви це дерево в Мадриді вже не знайдете. Та у ведмедів у нас давненько бачили...
Незабаром екскурсія завершилася, ми скинули Карлосу в капелюха кілька чесно зароблених євро, а в моїй голові оселився неспокій.
В останній вечір в Іспанії я зайшов до Мадридського ботанічного саду. Мав гарну прогулянку, бачив багато різноманітної флори — від чорнобривців до евкаліптів, що завгодно, окрім Суничника.
Лишався тільки один шанс. Я приступився до дівчини, яка торгувала насінням і рослинами у крамничці біля входу:
— Скажіть, у вас є мадроньо?
— Будь ласка, — продавчиня показала на горщик, у якому ріс скромний, не більше ніж 20 сантиметрів заввишки, саджанець з гострим м’ясистим листям.
Так ось воно яке.
І жодної суниці.
Жодного ведмедя.
Але ж справжнє.
Батьку, я знайшов його саме там, де треба. Решта вже неважливо.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День», Мадрид — Київ
