Це свобода
Є інколи в календарі такі збіги, що самі по собі викресують справжні феєрверки додаткових смислів.
Ось сьогодні, 21 листопада — День Гідності та Свободи, 5 років від початку революції Євромайдану. А ще — рівно 120 років з дня народження бельгійського художника-сюрреаліста Рене Магрітта.
Здавалося б, занадто далекі факти.
А втім, будь-яке культурне явище є дифузним, тобто не має чітко окреслених інтерпретаційних меж, тож може відгукуватись у дуже несподіваних конотаціях.
Магрітт любив гратися з візуальними й мовними образами. В нього є знаменита картина — навіть живописно-графічна серія — «Це не люлька». Дуже дотепний сюрреалістичний парадокс, якому присвячені окремі дослідження: на полотні фотографічно точно намальована люлька, а під нею каліграфічним почерком, немов у підручнику, написано: «Це не люлька».
Тут одразу й про опозицію мистецтва й життя, й про межі умовності, і про маніпуляції будь-якого штибу, й про багато іншого.
Менш відома робота, намальована в абсолютно нетиповій для Магрітта манері, широким постімпресіоністичним мазком — контури ледь угадуються — люлька, підписана: «Це — люлька».
Оця метафора здається мені доречною саме сьогодні.
Минуло лише 5 років, і все частіше можна почути, що Майдан не був революцією, чи був якоюсь не такою революцією, що влада, яка прийшла після Майдану, зрадила його, що все стало гірше. Наступного року — вибори, і хвиля «зради», яку розганяють і цілком щиро (зокрема й ті, хто на вибори не ходять — от чия б гарчала!), і на замовлення, стає все вищою й вищою.
Але ми самі є авторами своєї картини буття.
Ми її творили і творимо разом. І відповідаємо за неї теж.
Це — революція. Це — її жертви. Це — війна, розв’язана сусідньою державою проти нас. Це — вбиті на війні. Це — реформи. Це — уряд. Це — податки на утримання уряду. Це — реформи. Це — демократія. Це — свобода.
Не подобається?
Намалюйте краще.
