Велет
«Юха» - найбільш незвичний фільм у доробку видатного фінського режисера Акі Каурісмякі: бездоганна стилізація під німе кіно за формою і водночас – висока драма за змістом.
***
Мар'я (Каті Оутінен) та Юха (Сакарі Куосманен) - Адам і Єва у сільському парадизі. Мають трактор і мотоцикл з коляскою. Тішаться, наче діти, коли розпродують урожай капусти. В їхньому хліві мирно жують сіно біблійні вівці. І так триває, доки на розкішному напівспортивному авті, відсьорбуючи з фляжки диявольський трунок, не з'являється Шемейкка (Андре Вілмс). Його “Sierck”, за фатальним збігом обставин, вийшов з ладу саме перед фермерською хатою. Ремонт забирає більше доби, і цього часу для Шемейкки достатньо, аби заронити в душу господині зерно сумніву: що вона, гарна й молода, робить у цій глухомані з кульгавим мужиком? Утікши до міста, Мар'я дізнається: її новий коханий - сутенер, і вона потрібна йому для відповідної роботи. Жінку рятують незапланована вагітність і народження дитини. Невдовзі розлюченим ведмедем з’являється Юха. Відправляє Мар'ю з немовлям додому, вбиває Шемейкку і гине сам.
Юха і Шемейкка виведені як діаметрально протилежні герої. У Шемейкки-Вілмса - крупні фізіономічні риси, ефектний, дещо пташиний профіль, глибоко посаджені темні очі, погляд у себе, нервова блукаюча посмішка. Цей демон у картатій жилетці несе спокуси прогресу, використовує швидкість як розпусту і розпусту як бізнес. З іншого боку, прикметно, який інструмент витягає Юха ще при першій зустрічі з Шемейккою: величезний гайковий ключ, більше придатний для ремонту аграрної техніки. Ложка для обіду у нього теж чималенька; побут співмірний до цього зворушливо щирого вайла з дебелим тілом і простацьким обличчям. Шемейкка – який завгодно, та аж ніяк не кумедний, на відміну від Юхи, котрий навіть засинає, обійнявши чудодійний гайковий ключ, коли дружини нема поруч. Сокира – теж одне з тих його грубих і потужних приладь, з якими він порається майстерно.
Відмінності між Шемейккою і Юхою визначають драматургію їхнього двобою. Вдираючись до борделю, Юха дверей не вибиває – знімає з завісок. Один охоронець просто падає. Другий сідає й так заклякає. Третій тікає. Міська матерія надто хлипка проти Юхи, точно як і пістолет Шемейкки – ним він не може зупинити свого вбивцю, ще достатньо сильного, щоб ударити як слід. Насамкінець Шемейкка, кинувши непутящу зброю, ретирується до підсобки, де і звершується помста Юхи. Тремтить тінь розчепірених пальців сутенера, загрозливо нависає чорний силует сокири. Двері зачиняються. Через кілька секунд Юха показує нам закривавлене знаряддя розправи. Справу зроблено. Месник помирає на міському сміттєзвалищі, не забувши спрямувати останнього погляду вгору, до ймовірно співчуваючих небес.
Немає ані жодного слова, ані поцілунку в діафрагму, ані відвертої жорстокості. Єдина оголена жінка - це статуя на задньому плані у борделі, та й та присоромлено закриває обличчя. Найбільш шокуючий кадр - кров перелюбника, що скрапує з сокири. Ретроградна чорно-біла стриманість пасує режисурі Каурісмякі. Та обраний ним тип візуального письма більший за просту відсилку до минулих довколітературних реалій (класичний фінський роман Юхані Ахо, за яким знято фільм, виданий на початку ХХ століття). Каурісмякі творить власну метафізику кіна.
Кінематограф, що не пізнав гріха говоріння, передбачає величезну жагу пристрасті. Тут не сховатися за діалоги, за довгі плани, за кокетство напівтонів. Усе перебільшене, все підкреслене і тому справжнє; кохання має бути коханням, зрада – зрадою, вбивство – вбивством. Юха уособлює безнадійно втрачені невинність, силу і приреченість, що наповнювали кожну мить тих рукодільних стрічок; “Юха” - це спогад про срібний рай, де було кого і за що вбивати, бо життя було для того замале.
Юха / Juha (1999, Фінляндія, 78`), режисура: Акі Каурісмякі, сценарій: Акі Каурісмякі за романом Юхані Ахо, оператор: Тімо Салмінен, актори: Сакарі Куосманен, Каті Оутінен, Андре Вілмс, Маркку Пелтола, Еліна Сало; виробництво: “Sputnik”.
