Знищувач
Серед інших фільмів Бунюеля «Ангел-знищувач» стоїть, безумовно, особняком; формально в одному ряді з «Назаріном», «Сімеоном-пустельником» і «Чумацьким шляхом», El ángel exterminador усе ж таки є не стільки антирелігійним памфлетом, скільки метафізичною драмою. Можливо навіть, це єдина стрічка Бунюеля, де релігійне з такою переконливістю стає сюрреалістичним.
***
Пролог - підготовка до бенкету та загадкова втеча слуг. Початок основної дії: являються двадцятеро гостей, запрошених до Едмундо і Люсії Нобіле після оперної вистави. Після вечері, ексцентричних жестів, пліткування й танців компанія переходить з вітальні до меншої кімнати, яку господарі кличуть "Фіванським раєм", - послухати гру на роялі. Четверта ранку, розваги вичерпано, втім, ніхто не йде, лишаються спати просто у “раю”. Вранці остаточно з'ясовується – вибратися звідти неможливо. Тих, хто намагається бодай увійти до вітальні, сковує незрозуміле заціпеніння. Минають години, дні. Закінчується вода, їжа. Згодом першу видобувають, розбивши водогін, друга приходить сама – маленькою отарою жертовних ягнят. Один з гостей, жовчний Серхіо Рассел, помирає. Невдовзі двоє закоханих, Едуардо і Беатріс, вкорочують собі віку. Сприймаючи усе це як небесну кару, бранці вдаються до молитов, релігійних та містичних ритуалів, дають обітниці. Не діє нічого. Між полоненими наростає взаємна ворожнеча. Зрештою, коли доходить до відкритого зіткнення, бійки, Летиція – вперта у своїй незайманості дівчина на прізвисько Валькірія (Сільвія Піналь) – пропонує всім розташуватися так само, як у перший вечір перед виникненням невидимої стіни. Дослухавшись до Летиції, гості в єдиному порусі – “ми всі хочемо піти додому” – залишають особняк. На завершення герої замовляють у соборі літургію, виконуючи власну нещодавню обітницю. Та цього разу пасткою стає сама церковна споруда зі священниками і сотнями парафіян, замкнених усередині.
У такому сюжеті величезну роль відіграють двері і проходи. Вступні титри з'являються на тлі церковної брами. Наступний кадр, через табличку “Вулиця Провидіння” – ворота маєтку, за які виходить перший утікач, слуга Лукас. Парадний ґанок з колонадою; двері до вітальні; назва “Фіванський рай” – знущальне посилання до міфічних “Стобрамних Фів”; кабалістичний “ключ до незвіданого ”, про який говорить одна гостя і який виявляється недіючим - ця анфілада нескінченна, адже історія продовжується черговою неволею у соборі. Всеосяжність репресивного простору доповнюється відчутно театральними елементами; власне, вже на початку вечері, Люсія каже: “Тут усе як у театрі”. На кшталт рампи оформлений вхід до музичного кабінету; там же є згаданий вище кін з роялем і завісою, з-за якої з'являються Нобіле і Летиція, аби вказати всім шлях до свободи; зрештою, за допомогою Летиції бранці режисують самі себе, до дрібниць повторюючи мізансцену, після якої розпочався їхній полон.
Постер фільму
Полотно фільму також по-театральному насичено дією і фігурами, що грають цілковито людську комедію: марнославство, мистецтво, кохання, смерть, спроби містичного порятунку (кабалістика, масонство, християнство), міжусобиці, розбрат. Комізм ситуацій найвідчутніший на початку вечора: розіграш з “закусками по-мальтійськи”, тричі повторюване знайомство Крістіана і Леандро, шиба, яку розбиває Летиція. Зі встановленням кордону атмосфера різко змінюється. Знищувач бере на себе усю іронію становища; як каже Леандро, “усі ми жертви дурного жарту”.
Драматургія “Ангела…” є притаманною п'єсам з фактичною відсутністю героя, чиїм іменем названо твір. Наріжний текст цієї традиції – “Ревізор”. Риси подібності між комедією Гоголя і кінодрамою Бунюеля та Луїса Алькарізи потребують окремого дослідження; тут же зазначимо спільність такої реакції, як страх.
Що робить ревізора – Ревізором? Безмежна влада і страх перед нею. Ревізор – не зовсім персонаж, радше, вища інстанція. Такою ж абсолютною, до того ще й безіменною інстанцією є Знищувач. Зі свого боку, у “Фіванському раю” суперечать один другому десятки окремих смислів. Триває стихійне апофатичне пізнання. Гості звертаються до сили, що полонила їх, керуючись власними поведінковими установками та досвідом. Найвища точка того сум’яття – сукупність кошмарів в останній третині фільму, колективна маячня, дисонанс снів, здебільшого забарвлених релігійно. Але влада Знищувача окреслена не конкретними стінами чи дахами, строками чи законами, а лякаюче нейтральною зоною відчуження. Порожнеча, яка заповнює вітальню і подвір'я, страшна тим, що є алогічною і незбагненною.
Настійлива порожнеча в театрі – це незапитаність інших варіантів гри, котра в будь-якому разі має переконувати: “Ми всі хочемо піти додому” - катартична фраза, за якою - бажання справді піти, справжній порив віри. Слід зіграти настільки щиро, щоб театральне “вірю” стало релігійним. Помітний елемент “Фіванського раю” - ряд дверей з фігурами святих, подібно до вівтарної частини собору. Релігійний антураж майже нав'язливий: вулиця Провидіння, де розташований будинок, часті згадування церкви і священників, називання імен Божих у різних ритуалах, будівля собору на початку і наприкінці. Проте, аби вийти, треба замкнути коло гри, а не цикл молитов.
Зовнішня форма вказує на функцію. Маленька вистава на вулиці Провидіння - то лише нетривалий етюд перед величнішим дійством. Ангел ув'язнення стає ангелом знищення у той самий момент, коли все, здавалося б, завершено, і змучені заручники вийшли на волю.
Таким чином побудовані діюча модель Страшного суду і водночас його заперечення. Після двох актів – у маєтку і в соборі, за кадром залишається тільки третій, вже не обмежений жодними стінами. Під покровом порожніх небес. Але куди і як виходити тепер?
________
Ангел-знищувач / El ángel exterminador (1962, Мексика, 95`), режисура: Луіс Бунюель, сценарій: Луіс Бунюель, за кінодрамою Луїса Бунюеля і Луіса Алькарізи “Врятований з вулиці Провидіння”, оператор: Габріель Фігероа, актори: Сільвія Піналь, Енріке Рамбаль, Клаудіо Брук, Хосе Ба'єра, Августо Бенедіко, Антоніо Браво, Цезар Дель Кампо, виробництво: Producciones Gustavo Alatriste.
