Гумор як політична технологія та зброя
Існує точка зору, що гумор це щось поза політикою, як і спорт, як і мистецтво і т.д. Мовляв, гумор він сам по собі, гуляє де хоче і нікому не підпорядковується, такий собі вільний вітерець у степу. А якщо і зачіпає політику, то робиться це стихійно, спонтанно. Між тим, добре спрямований на певні цільові аудиторії керований гумор дозволяє все потрібне ініціаторам зробити предметом анекдотизації за допомогою сміху. Це сприяє грі на пониження, будь-який високий стиль можна зробити низьким. Можна змінити здавалося б сталі суспільні орієнтири, позитив на негатив, неприйнятне на прийнятне, ганебне на пристойне і т.д.
У 90-ті роки минулого століття я як телевізійний оглядач дивився багато телеканалів РФ. Російський телепростір буквально захлинався від величезної кількості гумористичних програм. Зранку до вечора звучав суцільний регіт, жарти, анекдоти, кепкування з будь-якого приводу. Виникало питання: невже в цій країні не було серйозних проблем? А в 1999-2000 роках цей всеросійський регіт закінчився Путіним. Ось так росіяни прореготали свою молоду нестійку демократію, свою свободу і майбутнє…
У певному сенсі це повторилося в Україні в 2019 році тріумфом «Кваталу 95» і Володимира Зеленського. «Квартал» виховав кілька мільйонів українців, здатних реготати навіть на цвинтарі. І це не перебільшення. У дні скорботи по жертвах Голодомору відбулася широко розрекламована вечірка блогерів у Львові. То були дуже успішні блогери, які мають по мільйону передплатників. Гуляли з вином, танцями не дуже вдягнених дівчат і таке інше. Ось така мораль… Але найстрашніше, що ці блогери виховали своїми блогами вже ціле покоління української молоді.
Воно і не дивно. Згадаймо лише деякі скетчі «Кварталу 95» за півтора десятки років. У них – і жарти про «ебонітові палички для “Беркуту”, які будуть, мовляв, виробляти електрику, якщо бити майданівців; і словеса про Україну – акторку німецького порнофільму, яка готова прийняти в будь-якій кількості від будь-кого; і сюжет про Ющенка – “синьйора-Голодомора”, і порівняння томосу про автокефалію з “термосом” і багато чого іншого…
Я боюся телевізійного гумору, бо він сьогодні створює нову реальність, що часто-густо дуже далеко відходить від реальності як такої. Він дає можливість штучно створювали репутації і штучно їх нищити. Споживач телевізійного гумору живе в особливому світі, де ним можна непомітно керувати з-за лаштунків.
Гумор як технологія формує легке ставлення до життя. В тому числі до серйозних суспільних явищ, зокрема до виборів, зміни влади. Якщо всі політики стають об’єктом сміху, якщо всі вони однакові, себто однаково смішні, то яка різниця, кого з них обрати? Зрештою, навіщо до цього ставитися відповідально, краще обирати «по приколу»…
Коли таке ставлення до життя вже виховане телевізійним гумором, то все решта стає справою маніпулятивно-політичної техніки.
Цікаво, що самі діячі політичного гумору добре розуміють, що в реальних умовах України гумор – це щось значно більше, ніж просто гумор. Це зброя. Алеся Бацман, головний редактор інтернет-видавництва «Гордон», сказала в ефірі «Україна-24», що їй скаржилися деякі провідні актори «Кварталу 95», що після того, як Зеленський став президентом, він їм суворо заборонив жартувати щодо себе і своєї політики… Навіщо це робити, якщо гумор поза політикою і зовсім не впливає на політичну ситуацію в країні?
Дуже цікаво висвітлив цю тему сатирик Дмитро Чекалкін. Пан Чекалкін у минулому дипломат, перший секретар українського посольства в Тель-Авіві, вихованець Інституту військових перекладачів, знавець івриту і арабської мови. Він розповів про те, що після того як його сатиричний проект «Веселі яйця» мав великий успіх під час Помаранчевої революції, російський політтехнолог Глєб Павловський негайно порушив у Москві питання про створення для України гумористичного проекту з протилежними настановами. І тоді з’явився «Квартал 95»…
Хоча його натхненники навряд чи очікували того фантастичного успіху, котрий він здобув у 2019 році…
