Маленький крок назад від краю
Мої перші враження від подій сьогоднішнього дня:
1. Ми не лише зупинилися на краю над прірвою масового кровопролиття, а й зробили маленький крок назад від краю. Але зрозуміло, що це лише початок.
2. Переухвалення чотирьох законів – очевидний плід політичного компромісу і також певний сигнал тій частині наших співгромадян, які болісно переживають процес руйнування радянської спадщини. Загалом їх також можна і треба зрозуміти, бо очевидно, що крім політичного компромісу безумовно треба якось виходити і на широкий суспільний компроміс. Щоб сказати щось докладніше, треба аналізувати тексти законів.
3. В ситуації є ще чимало загроз. І підпису Президента під сьогоднішніми рішеннями ще немає, і репресивний апарат продовжує працювати. Десь позначилися тріщини у владі (фактичний бунт у фракції ПР), а десь – тріщини у суспільстві (полювання в Донецьку на фанатів, які підтримали Євромайдан). Але найбільша проблема зараз така: всі вже розуміють, що з ситуації «треба якось вирулювати», але на сьогодні ніхто не має чіткого уявлення, як саме і куди саме. Ані в тактичному, ані в стратегічному плані.
4. В тактичному плані один з найбільших проблемних вузлів – ідея повернення до Конституції-2004. Тут є свої пастки і в правовій площині (хто тоді має негайно переобиратися – ВР чи Президент?), і в політичній площині (архітектура влади за цією Конституцією передбачає перманентний, закладений структурно, конфлікт між Кабміном та Президентом з його АП). Тут мають сказати своє слово юристи-конституціоналісти. В кожному разі, відновлення дії цієї Конституції, навіть якщо це можна буде здійснити юридично чисто і без «руїни у владі» – лише тимчасовий засіб, і всі (ну, начебто всі) це розуміють. В негативному плані, можна сказати, вже маємо консенсус довкола тези «треба міняти не обличчя, а саму систему». Але тут ми переходимо від питань тактики до питання стратегії.
5. В стратегічному плані основна проблема – запропонувати такі нові «правила гри», таку нову архітектуру влади, щоб довкола цієї пропозиції міг сформуватися консенсус і основних гравців бізнесу (так званих «олігархів»), і більшості політичних сил, і більшості громадських активістів та решти суспільства. Власне, йдеться не менше як про новий «суспільний договір», який ще треба чітко сформулювати, обговорити і укласти. Робота в цьому напрямі йде, а от скільки вона забере часу – залежить від основних учасників процесу.
