Мігранти як «терористична зброя»
Першого вересня до столиці Баварії Мюнхену прибуло 2,5 тисячі біженців із сусідньої Угорщини. Три з половиною тисячі мігрантів німецька поліція нарахувала у Розенгаймі. Ще декілька тисяч знедолених і зневірених людей очікували відправки до Німеччини в Будапешті. І хоча пересічні німці переважно толерантно сприймають наплив чужинців, міністр соціальної політики землі Емілія Мюллер вже заявила, що «Баварія наодинці більше не може з цим впоратися».
Канцлер Німеччини Ангела Меркель звернулась до співвітчизників з проханням виявляти співчуття та людяність. Для країни, яка приймає зараз близько половини мігрантів, які переміщуються в країни ЄС, це робить честь, але очільник МЗС Франк-Вальтер Штайнмаєр вимагає справедливого розподілу біженців між країнами співдружності і посилення тиску на ті країни ЄС, які ухиляються від прийому мігрантів.
Загалом з початку року до Європи тільки через Середземне море прибуло понад 350 тисяч мігрантів. Безперервний потік біженців, який практично не зменшується, викликає серйозне занепокоєння у лідерів країн ЄС. Слідом за Меркель, президент Франції Франсуа Олланд заявив про необхідність єдиного підходу ЄС до проблеми біженців. Під загрозою опинились принципи Шенгенської угоди, що стосуються перетину кордонів в країнах ЄС. В Єврокомісії, за словами речниці цієї організації Наталі Берто, не виключають можливості внесення змін до угоди при залишенні незмінності основних принципів.
Масовий наплив біженців поступово призводить до зростання невдоволення місцевого населення. Особливо це відчувається в країнах Європи, де традиційно сильні крайні політичні погляди. За таких умов рано чи пізно виникне конфронтаційна ситуація, яка може вилитися у пряме протистояння. Що, своєю чергою, створить передумови для зміни не лише існуючих лідерів із звичної політичної обойми ЄС, але й може призвести до зміни політичних систем країн європейського об'єднання. Зростання радикальних настроїв в окремих країнах ЄС (Йоббік в Угорщині, Золотий світанок в Греції, Національний фронт у Франції, Партія свободи Австрії тощо) лише підтверджує актуальність цієї тези.
Як не дивно, за динамікою і масштабами цих міграційних хвиль стоїть, передусім, річна діяльність терористичної організації, яка взяла назву Ісламська держава Іраку і Леванта. Саме для дестабілізації Європи, знищення мирного середовища, створення в майбутньому на континенті вогнища війни ІДІЛ «гонить» потоки біженців з близькосхідного регіону і сприяє цьому в Азії та Африці. Більш ніж самодостатні фінансові можливості (захоплення іракських банків, продаж історико-монументальних артефактів тощо), висока військова організація і розвинена розвідувальна мережа на засадах концептуальної розвідки, невизнання будь-яких кордонів, рабство, зокрема, жіноче, спонукання соратників до самопожертви — все це формує образ варварської сили, яка здатна вступити у двобій із цивілізованим світом і це однозначно двобій на знищення. І цілком логічно, що ІДІЛ став у світі неприкритим ворогом миру та демократії номер один.
Яку роль відіграватимуть поселенці колоній мігрантів, які зараз компактно поселяються в ЄС, в політичному житті цих країн? Поза сумнівом, дестабілізуючого чинника та джерела постійної напруги у суспільствах (невдоволення корінного населення біженцями з часом лише зростатиме). А при вмілій конспіративно-агентурній роботі з боку ІДІЛу (путінська Росія напевне теж присутня в цьому процесі) – також осередка терористичних акцій (із загрозою переростання в терористичну війну) в центрі Європи.
Сьогодні достеменно невідомо, скільки представників ІДІЛу проникло в Європу в міграційному безладі. Але поза сумнівом — вони є і в потрібний час вийдуть на арену.
З іншого боку, ці міграційні хвилі спричиняє (підсилює) — путінське керівництво Російської Федерації. Фантомний біль путінської номенклатурної бюрократії за втратою колишньої імперської величі у поєднанні з непомірними геостратегічними амбіціями забронзовілих персон у владних кабінетах, яка посилюється надпотужною політичною і дипломатичною грою без правил, Кремль переводить на рівень мети існування цілої держави - знищення всього цивілізованого, що заважає нав’язуванню його геовпливів у світі. Сьогодні на континенті путінцям найефективніше заважає ЄС, який змушений відстоювати свої цінності з подачі Майдану України, і тим самим наносить удар по репутаційних больових точках сучасної російської імперії.
І справа тут не в тому, що більше двох тисяч тільки офіційно засвідчених росіян воює зараз в армії ІДІЛу. Суть полягає в тому, що ідеологічна стилістика держави-терориста путінської Росії цілком співпадає з ідеологією невизнаного терористичного утворення ІДІЛ — знищення Риму (Європи) і підпорядкування континенту своїм інтересам. Як заявляють експерти, фактично терористи оголосили «Хрестовий похід навпаки».
Більше того, Росія, під надуманим приводом необхідності прийняття рішення Ради безпеки ООН, відмовилась брати участь у боротьбі міжнародної коаліції, яка протистоїть Ісламській державі у Сирії.
Різниця між ІДІЛ і путінською Росією лише в тому, що перші намагаються робити це брутально і фізично, заявляючи як мету створення “європейської провінції”, а другі — додаючи до споконвічної ординської жорстокості і шовіністичної тотальної ненависті демократичні методи та класичні інструменти, але з подібною метою — перетворення Європи в окраїну варварської імперії. Дивним чином ці протилежні на перший погляд формати державного існування органічно поєднуються у кінцевій меті та брутальності наступу на світ мирного співіснування.
Росія переслідує ще одну мету — посилюючи своєю дипломатичною поведінкою ІДІЛ, вона тим самим відволікає світову увагу від ситуації на сході України. На жаль, ні лідери провідних країн ЄС, США, ні їхні розвідувальні і аналітичні центри не бачать (не заявляють публічно) симбіоз цих двох терористичних організацій, який останнім часом лише посилюється.
Відтак перед Україною постає тривимірна задача — надати гідну відсіч агресорові (не лише фізичну, а й політико-дипломатичну), зменшити потоки внутрішньої та унеможливити зростання потоків зовнішньої міграції та довести світові, що ми сьогодні протистоїмо новітньому явищу — глобальному гібридному тероризму. Остання задача – найважливіша. Не зумівши розкрити міжнародному співтовариству терористичну сутність нинішньої Росії, ми приречемо світ – як вікові надбання цивілізаційних цінностей і мирного способу життя – на знищення.
Микола ГОЛОМША, екс-перший заступник генпрокурора (2014); заслужений юрист України
