Невизнання невиборів
Звернення Верховної Ради про невизнання виборів до Держдуми. В.І. Матвієнко і Конь Інцитат: порівняльний аналіз двох великих політиків. «60 хвилин» про «український Талібан»
У середу, 8 вересня, Верховна Рада України проголосувала за звернення до міжнародної спільноти про невизнання виборів до Держдуми Росії, голосування за якими також організовано в Криму і Севастополі. Звернення підтримали 318 народних депутатів.
У зверненні зазначено, що намір російської влади провести 19 вересня 2021 року вибори до Державної думи в Криму і Севастополі, і з залученням до участі у виборах громадян України з Донецької та Луганської областей, «є порушенням Конституції і законодавства України, основних принципів і норм міжнародного права». Верховна Рада закликає міжнародне співтовариство «не визнавати легітимність виборів до Державної думи 19 вересня 2021 р. і її подальших рішень у разі проведення голосування на тимчасово окупованій частині території України».
Це не перші російські вибори, в яких голосування проводилося на окупованих територіях, і 2016 року Верховна Рада саме з цієї причини ухвалила рішення не визнавати Держдуму 7-го скликання. Тоді інші країни Європи і Заходу в цілому не підтримали українських законодавців і російські «парламентарії» стали повноправними учасниками міжпарламентських структур, у яких почали зі змінним успіхом протистояти розвитку норм демократії та свободи.
Але зараз уперше в історії пострадянської Росії склалися деякі передумови для невизнання російських виборів цілою низкою країн Європи, Америки і в цілому більшістю держав вільного світу. Цьому сприяють як видима неозброєним оком нечесність цих електоральних заходів, так і те, що російська влада відкрито перешкоджає роботі європейських спостерігачів.
У понеділок 6.09.2021 прес-служба ПАРЄ повідомила, що направить до Москви свою моніторингову місію з п’яти осіб на час виборів. Бюро Асамблеї відзначило, що не зможе провести повноцінну моніторингову місію на російських парламентських виборах в умовах пандемії, відсутності спостерігачів з БДІПЛ і ПА ОБСЄ. Це загадкове відправлення 5 (п’яти) спостерігачів на всю Росію ПАРЄ пояснило тим, що «політична присутність» місії внесе додатковий внесок у діалог між Росією і Асамблеєю. Ця п’ятірка спілкуватиметься з учасниками «виборів», а за підсумками цього спілкування ПАРЄ підготує окремий меморандум, який ляже в основу доповіді про підсумки виборів у Росії.
Тобто реального спостереження європейців на виборах у Росії не буде. Оскільки Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ повідомило, що не відправлятиме своїх спостерігачів на російські вибори. За словами директора БДІПЛ Маттео Мекаччі таке рішення було ухвалено через «вимогу російської влади» обмежити кількість спостерігачів. БДІПЛ мало намір направити до Росії 500 спостерігачів, а Москва дозволила в’їзд лише 60, що явно недостатньо для нормального спостереження в такій країні, як Росія.
Усупереч поширеній думці, Кремль дуже болісно реагує на загрозу невизнання виборів. Своє обурення у зв’язку з самим припущенням про те, що хтось може сумніватися в легітимності російської влади, висловили практично всі вищі посадові особи Росії. Одну з найбезглуздіших заяв з цього приводу зробив глава Ради з прав людини при президентові РФ Валерій Фадєєв, який заявив про те, що відмова з боку Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ направити на вибори до Держдуми у вересні своїх спостерігачів є іноземним втручанням:
«Вони зображують справу так, ніби ці вибори будуть несправедливими і фактично нелегітимними. Це і є втручання».
Ось уже два десятиліття від імені Росії та росіян щось говорять, зустрічаючись з представниками інших країн, люди, яких ніхто окрім Путіна на це не уповноважував.
Ось, наприклад, нещодавно Валентина Матвієнко брала участь у п’ятій Всесвітній конференції спікерів парламентів у Відні, зустрічалася з головою Парламентської асамблеї Ради Європи Хендріком Дамсом, якому «висловила занепокоєння рішенням ПАРЄ фактично відмовитися від місії спостерігачів».
«Колега мій Володін запросив ПАРЄ брати участь у моніторингу наших виборів, вони прийняли рішення надіслати таку якусь оціночну місію всього з п’ятьох осіб. Тобто ніби галочку поставити, але в той же час дистанціюватися від цієї історії, щоб, напевно, слідувати вже затвердженим кимось курсом на дискредитацію російських парламентських виборів», — нарікала Матвієнко європейському дипломату.
У Валентини Іванівни Матвієнко приблизно стільки ж прав висловлюватися від імені росіян, скільки у коня Інцитата було прав висловлюватися від імені римлян. Ні, я ні в якому разі не ставлю знак рівності між цими двома великими державними діячами. Їх розділяє майже два тисячоліття, географія і, звичайно, гендер. Але в їхній політичній біографії багато спільного.
Ось кінь Інцитат. Спочатку Калігула зробив його громадянином Риму, потім сенатором і, нарешті, заніс до списків кандидатів на посаду консула. Історики Діон Кассій і Светоній запевняють, що Інцитат став би консулом, якби Калігулу не вбили.
А ось Валентина Іванівна Матвієнко. Путін спочатку зробив її віце-прем’єром, потім губернатором Петербурга, а потім сенатором і спікером верхньої палати російського парламенту. Інцитат не зміг би без допомоги Калігули стати сенатором. Матвієнко не змогла б без допомоги Путіна стати на чолі Ради Федерації. Інцитат без Калігули був би звичайним непарнокопитним. Валентина Іванівна без Путіна — цілком рядовий примат. Щоправда, кінь Інцитат не уявляв Рим на міжнародній арені, не робив заяв від імені римських громадян, а Матвієнко цим займається систематично.
Сьогодні у світі відсутня єдина «доктрина невизнання». 1907 року міністром закордонних справ Еквадору Карлосом Тобаро була висунута доктрина невизнання урядів, що прийшли до влади неконституційним шляхом. Відповідно до неї, такі уряди не повинні визнаватися державами, що й сталося з Радянською Росією, яку багато країн не визнавали довгі роки. Потім, 1930 року міністром закордонних справ Мексики Хенаро Естрада була висунута інша доктрина, згідно з якою подібні уряди можуть визнаватися не прийняттям окремого акту, а простим встановленням дипломатичних відносин, тобто за фактом. Саме цей «реалполітік» і домінує в сьогоднішньому світі.
У руслі цієї «реалполітік» Росія зараз готується визнати Ісламський Емірат Афганістану, незважаючи на те, що в російському телевізорі постійно показують, як «прийнятні» і «при здоровому глузді» таліби б’ють палицями жінок, б’ють батогами журналістів. Але це демонструється чомусь як образ майбутнього для України. Зрозуміти, чому Талібан — це майбутнє України, абсолютно неможливо. Але це вбивається в голови росіян з моменту виведення військ США. Соловйов, Скабєєва та їхні «експерти» пояснюють це так: Афганістан був союзником США і ось тепер там Талібан. Україна — союзник США, отже, український Талібан неминучий. Те, що в рамках цієї «логіки» Талібан давно мав статися у Великій Британії і на більшій частині території Європи, мешканців російського ТБ і в цілому російських політиків не бентежить. Їм узагалі не властиве збентеження через відсутність совісті. Щодо політиків такого типу єдино розумною тактикою є повна відмова від комунікації, а для початку невизнання їхньої легітимності.
