Петля Савченко
Надія Савченко, помилувана указом президента Володимира Путіна, відвідує Москву. Колишня ув'язнена добровільно завітала в лігво своїх мучителів, присутня на розгляді апеляції на вирок МиколіКарпюку та Станіславу Клиху. Савченко звертається до президента України і пропонує форсувати обмін і віддавати полонених росіян першими...
Після звільнення Надії один відомий журналіст попросив колег не тиснути на неї, бо свою «амбразуру» вона і сама знайде. Так воно і вийшло.
На волі Надія стала своїх шанувальників більше дратувати. Вона одночасно незручна, непередбачувана і така, яку можна розгадати. У «важкому підлітку» української політики всього занадто багато. Її політичний політ проходить проти всіх законів фізики.
Не варто говорити про те, хто стоїть за нею, хто забезпечував безпеку поїздки в «вільну» Росію, де до неї немає запитань. Немає сенсу гадати про справжні причини її поїздки. Приїхала вона за тим, щоб надати процесу більшого розголосу або підвищити «вартість» засуджених українців для подальшого обміну. Цілком можливо, що і сама Надія туманно уявляла справжні причини своєї появи в златоглавій, будучи торпедою, випущеною чужою рукою. Не в цьому справа.
Людям, які щиро бажали її звільнення, не повинно бути за неї соромно або незручно. Надія - справжня героїня, яка гідно поводилася як у полоні, так і під час імітації суду над нею. Там було все справжнім - судді, адвокати та тюремний термін. Була справжньою і сама Надія. Не варто звинувачувати себе в політичному романтизмі, властивому українцям. Українці вміють щиро вірити і любити, але вміють і ненавидіти.
У кожного політика є пік, а є і нижня точка. Можна добре починати, потім блищати, а потім просто не відбутися.
Юрій Луценко, який боровся все життя за «Україну без Кучми», намацав дно після свого тюремного терміну, коли зігнув спину при рукостисканні з тим же Леонідом Даниловичем.
Віктору Ющенку, напевно, сниться перший Майдан, де гучне «Ю-щен-ко!» хвилювало кров. Але розтратив себе Віктор Андрійович на марну боротьбу з колишніми одновірцями, на універсали з колишньою «злочинною владою». Руками, які нічого не крали, третій президент дуже скоро задушив народну любов до себе.
Піком Надії став жест з використанням середнього пальця в бік російського правосуддя. Савченко, яка сама перебувала під судом, коротко винесла вердикт путінському режиму з його ручним правосуддям. Тоді судили Україну.
Облізлі стіни провінційного суду в Ростовській області, перелякані судді, пещені адвокати почули вердикт системі, вибудуваній президентом з менталітетом охоронця. Цей вердикт винесла українська льотчиця, і він прогримів на весь світ.
Звичайно, потім був президентський літак, безліч прес-конференцій, заяв, сумнівних поїздок... Це вже неважливо.
Буває таке, що в слідчому ізоляторі людина почувається вільніше, а повітря свободи сковує, не дає надихатися. Можливо, у Надії Савченко так і вийшло.
Петля Савченко закінчилася в найвищій точці її польоту. Такою її ми і запам'ятаємо.
Валерій ФУЙОР, правозахисник
