Речі зі своїми іменами
Для любителів знамень одразу дам добру новину – в Сергієвому Посаді в монастирі схимники пророкують війну в Росії через два роки. Перечитуючи прогнози політичних експертів дворічної давнини мушу сказати, що краще вірити монахам. Тим більше, що Путін вже відверто говорить про те з якою легкістю він може взяти Ригу і Вільнюс. На фоні такого геополітичного віщування візит Петра Порошенка в Сполучені Штати виглядає обнадійливо – може й справді допоможуть? Особливо враховуючи те скільки разів підіймались з місць в оваціях конгресмени при промові нашого Президента. Що, а промови Петро Олексійович промовляти вміє. Слухаючи його аж хочеться вибачитись за свою критику. Потім згадую рідний дім під окупантом, загиблих в пастках хлопців та так і не зроблені обіцяні кроки по «кадровим висновкам». Після цього піднесення від промов відпускає. Дійсно, дуже добре, що наш Президент попросив у американців зброю і вони з оплесками розчулено підривались з місць співчуваючи нашому горю, але з народом як з дитиною – обманювати довго не вийде.
Після системних котлів, після чи то недолугості, чи то зради військового командування, де ж згадані задекларовані кадрові зміни? Де висновки і чітко означені причини таких поразок? Ці причини, які носили явно системний характер, були в ЗМІ звужені до одного – проти Путіна не попреш. Так, ми дійсно зіштовхнулись з військовою армадою імперії. Протистояти їй в військовому плані не просто важко, майже неможливо. Але від нас залежало максимально грамотно розпорядитись власним потенціалом і не втрачати темп. Влітку ми мали справу здебільшого з найнятими Росією бандитами і лише частково з російськими найманцями. В серпні ж ми зіштовхнулись з відвертою агресією самої військової машини РФ. Але це не може затуляти тему «злиття» Донбасу – збитих літаків без прикриття, потрапляння в пастки без розвідки, розпорошення сил, постріли з тилу в спину, використання молодиків зі стрілецькою зброєю на відповідальніших дільницях конфлікту в той час як багато професійних військових не могли дочекатись контракту, доведення ситуації до критичної межі шляхом загальмування ходу операції (накази інколи не віддавались до останнього моменту, коли вже було пізно), тощо.
Важливість розгляду причин жорстких прорахунків очевидна. А поки, судячи з усього, нам не до цього. Президент прагне відтягнути ситуацію і за цей час добитись допомоги від Заходу. А це значить, що ми знаходимось наразі в одному із найтривожніших моментів історії. Ми перебуваємо в небезпечному підвішеному стані при тому, що так і не робимо висновків з минулого. А про які висновки може йти мова, якщо ті хто мали б бути об’єктивним, але прискіпливим спостерігачем і критиком, самі пірнають у вирій політичної боротьби відверто стаючи частиною гри. Журналісти ідуть в політику і нівелюють себе як професіонали. Комбати ідуть в політику і перетворюються на образи і значки. Де той постовий, наглядач, який мав би бути уважним контролером влади та тверезим аналітиком суспільних процесів? Його замазують, зафарбовують, роблять безпечним і навіть залежним.
США обіцяють надати Україні допомогу на 116 мільйонів доларів у вигляді обладнання для військових. А ще Америка буде допомагати нам в навчанні тому як треба охороняти власний кордон. Цікаво, як американці нам пояснять як боронитись від «градів» запущених з території РФ і при цьому не стріляти у відповідь, а полишати солдат на призволяще під ніщивним вогнем і в цей же час не просто просити, а благати світ допомогти. Які можуть бути формули у боротьбі з тим хто сам нищив своїх же громадян в московських житлових будинках і метро? Як можна відгородитись стіною, чи проволокою, чи тином від сусіда банки якого спокійно працюють в Києві і ручні політики якого балотуються до Верховної Ради? Як можна жити з, по словам Президента, «варваром» і при цьому намагатись протягнути йому руку дружби. Саме на це – на руку дружби між народами – надіється Порошенко. Принаймні таку красиву пацифістську думку він доніс американським парламентарям. Може спочатку варто цю руку відтягнути від нашої горлянки? Хоч би на доступному рівні – заборонити діяльність всіх установ з російським капіталом. Про які світові санкції може йти мова, якщо ворог спокійно облаштовує свої справи у нас в столиці?
Також Президент попросив американців надати Україні особливий статус з безпеки, що відображав би найвищий рівень взаємодії НАТО з нашою країною. Президент прямо натякнув на можливість розгортання світової війни, адже на прикладі зухвалого нападу Росії на сусідню державу ми фактично маємо в сучасній історії прецедент руйнації системи колективної безпеки. Окрім військової теми Петро Порошенко підняв в Парламенті і питання фінансової підтримки нашої країни. Зокрема він закликав конгрес створити спеціальний фонд, щоб підтримати інвестиції американських компаній в Україну, допомогти нам реформувати нашу економіку та систему юстиції.
Заява про готовність надати більше прав сепаратистам на сході України стала гіркою пігулкою для багатьох українців, які на своїй шкірі відчули, що таке «сепаратизм» в Україні, а по факту бандитизм, свавілля та маска для приховування російської інтервенції. Президент продовжує гратись в дипломатичні терміни замість того щоб називати речі своїми іменами. А хто як не Президент має можливість донести світу, що на Донбасі мова зовсім не йдеться про сепаратизм. На Донбасі триває військова інтервенція Росії. «Я готовий запропонувати сепаратистам більше прав, ніж будь-яка частина України мала до цього», - каже Президент і кидає до західної України, сини якої гинули на Донбасі, посил для праведного гніву. Виявляється ті хто звільняв Донбас від проросійської наволочі буде мати менші права самоврядування ніж ті хто нахабно перетворив східні землі на попіл.
Чим можуть скінчитись такі посили? Чи не захочуть і гонорові галичани більше прав? Галицька Республіка звучить природніше ніж «ЛНР» чи «ДНР». І не дивлячись на те, що Порошенко окремо зазначає, що мова не буде йтись про територіальне відокремлення Донбасу, всім зрозуміло, що то вже якась плутанина. Запроваджувати, наприклад, другою офіційною мовою російську в регіоні, де за розмови на українській мові зараз існує реальна небезпека для життя – це просто принизливо. По факту ми маємо черговий геноцид українців на східних землях країни. І нічим не можемо зарадити цьому. Тим більш, якщо Президент, який знаходиться на найвищій горі з якої можна транслювати головні тези до світової спільноти, починає гратись словами і термінами – сепаратизм, права, територіальна цілісність. Бандитизм, інтервенція Росії, війна! – слова, якими порізано долі, пошматоване майбутнє. Слова які ми маємо волати на весь світ, закарбовуючи істинну, а не формально дипломатичну, суть того що коїться зараз з нашою країною і народом.
