Будинок №34, ЖЕК №509 і розруха в головах
Доведеться починати з банальностей.
Житловий будинок — це споруда, де живуть люди. Якщо в будинку протікає дах, не робився ремонт уже багато років, тріскаються стіни, не працює ліфт — то це вже не зовсім житловий будинок, бо жити в ньому стає непросто, надто непросто.
Хто має зробити так, щоб стіни й дах були цілі, щоб під’їзди виглядали як під’їзди, а не як місця попереднього ув’язнення?
Якщо будинок приватний — то власник. Якщо будинок державний — то відповідні комунальні служби, якими завідує жек.
За перший під’їзд 34 будинку по Оболонському проспекту міста Києва, де живе зокрема й автор цих рядків, відповідає ЖЕК №509. А відповідати тут є за що.
За обідрані, закопчені стіни, які давно слід хоча б пофарбувати. За декоративну плитку, що осипається з тих стін на першому поверсі. За двері в під’їзді, так-сяк забиті незугарною картонкою (це так наш жек «подбав» про їхній ремонт). За ліфт, у який страшно зайти. За косметичний ремонт, який за законом має проводитися раз на десять років обов’язково по ВСЬОМУ під’їзду, але жодного разу не проводився. За величезну тріщину, що пронизує весь під’їзд, — від даху до фундаменту. За жеківську обіцянку розглянути скаргу мешканців протягом місяця — той місяць давно минув у героїчній мовчанці.
А ми ж тут, у першому під’їзді будинку №34, платимо податки на зарплати жеківському начальству, а ще й окремі відрахування на «утримання будинку та прибудинкових територій». Тож що, виходить, це все, що ми маємо за ці зовсім незайві для нас гроші? За наше жито нас таки й бито?
Читачі можуть знизати плечима: чому, власне, я витрачаю газетну площу на отакі побутові дрібниці? А в мене зустрічне запитання: скільки таких, як мій, під’їздів по всій країні — не ремонтованих по 10 — 20 — 30 років, із потрісканими та облупленими стінами, дірявими дверима, страшними ліфтами? Скільки мільйонів людей так живуть, скільки мільйонів гривень платять комунальникам — на Сході, Заході, Півдні, в Центрі? Розруха, звісно, коріниться в головах — але якщо розруха передусім у голові чиновника, який має відповідати за відсутність розрухи, — тоді що робити?
Якщо не будемо боротися за свої під’їзди, за свої дороги, зрештою, за свої права — то ніхто за нас це не зробить. Саме тому прошу вважати цю замітку заявою в Оболонську райдержадміністрацію та Київську міську держадміністрацію про бездіяльність ЖЕКу №509 на ввіреній йому території.
І ця заява не остання. Будуть ще. Ми від вас, панове, просто так не відчепимося.
