Чому філософію необхідно вивчати в школі
В якому віці починати займатися філософією? . Філософія не знає вікових і професійних обмежень. Аристотель став учнем платонівської Академії в 17 років. Натомість видатний філософ-неоплатонік Плотін знайшов свого вчителя Амонія й розпочав під його керівництвом філософські студії майже тридцятирічним зрілим чоловіком. У ХІІІ столітті на факультеті мистецтв (базовому факультеті для середньовічної університетської освіти, на якому власне й викладалася філософія) навчалися юнаки віком від 15-16 років. Наприклад, Тома Аквінський розпочав своє навчання в Неаполітанському університеті у 15-річному віці (де йому довелося читати природничо-філософські твори Аристотеля).
Арман Жан дю Плесі (майбутній кардинал Рішельє), поступивши в 9 років у Наварський коледж, на третьому, філософському, циклі навчання читав і коментував твори Аристотеля в оригіналі, коли йому було приблизно 13-14 років. Геґель студіював «Критику чистого розуму» Канта у неповні 19 років, а засновник американського прагматизму Чарльз Пірс почав вивчати цей твір у 16-річному віці. Причому Пірс читав «Критику чистого розуму» більше трьох років по дві години щодня й два роки поспіль щодня подовгу обговорював ідеї Канта зі своїм батьком (видатним математиком і послідовником філософії Джона Стюарта Міля). Хто читав «Метафізику» Аристотеля або «Критику чистого розуму» Канта краще зрозуміє, що означає читати ці твори у такому ранньому віці.
Вже трирічна дитина задає дорослим філософські запитання (часто у формі «чому?»). Але свідоме ставлення до філософських проблем виникає вже у підлітковому віці, у 13-15 років. Найчастіше стимулом для постановки перших філософських питань стає художня література (кращі її взірці), фільми і, звичайно, власний життєвий досвід.
Необхідність викладання філософії у школі.
5 грудня 2015 року я був членом комісії ІІ Всеукраїнської олімпіади школярів з філософії, що проводилася за сприяння Малої академії наук. Завдання членів комісії полягало в тому, аби уважно прочитати й оцінити філософські есе школярів 8-11 класів. Читаючи ці есе я пересвідчився, що приклади з голлівудських блокбастерів значно переважають приклади з художньої літератури. Другим, навіть головним чинником формування філософського інтересу (і джерелом натхнення творчих робіт), був особистий досвід – досвід першого кохання і дружби, досвід зради і страждання, намагання зрозуміти своє місце у світі й своє покликання.
У той день мені сподобалось багато есе. Але чогось мені явно не вистачало в більшості робіт. Чого саме? Спробую сформулювати свою відповідь таким чином. Відомо, що сприйняття інформації телеглядачами (сюди можна додати і відеоролики в youtube та інші відеоматеріали) і читачами має суттєві відмінності. Сприйняття друкованого слова активізує ті ділянки мозку, що відповідають і за логічне, і за образне мислення. Коли ми читаємо «Острів скарбів», «Діти капітана Ґранта», частини роману «Володар перснів» (The Lord of the Rings) або цикл романів «Пісня льоду й полум’я» (A Song of Ice and Fire), ми уважно слідкуємо за сюжетом, вибудовуємо логічні зв’язки між різними частинами оповіді й активно реконструюємо реальності, описувані в цих текстах. Читач книги є справжнім співавтором, він сам стає повноправним учасником подій. Ділянки головного мозку, відповідальні за процес мислення, постійно активізуються під час читання.
Зовсім по-іншому сприймається візуальна інформація. Як зазначає Альберт Гор у своїй книзі «Атака на розум», «примітивна чіткість телевізійних образів стимулює інстинктивну реакцію, подібно до реакції, викликаної реальністю самою по собі – без застосування логіки, розуму і рефлексії». Телебачення (як і різноманітні форми відеоінформації) пропонує вже завершене, сформоване уявлення про реальність. Так само екранізація згаданих вище романів, якою б якісною вона не була, не тільки спрощує задум авторів і сюжетні лінії (перетворюючи все на привабливий «екшн»), але й пропонує певну інтерпретацію літературних творів.
Я жодною мірою не виступаю проти екранізацій класики, проти мистецтва кіно, проти комп’ютерних ігор чи проти відео-лекцій. Навпаки, я усвідомлюю їхню корисність і сам в учбових цілях раджу своїм слухачам різні відеоматеріали. Мені тут ідеться про інше, а саме про формування важливих компетенцій, затребуваних сьогодні й у найближчому майбутньому.
Школа й університет повинні формувати такі важливі у найближчому майбутньому компетенції, як аналітичне і творче мислення, уміння аргументувати і знаходити правильні рішення. Для цього особливу увагу варто приділяти трьом, на перший погляд простим та зрозумілим, навичкам: (1) повільному і вдумливому читанню, (2) вмінню виражати свої думки у письмовій формі (у формі есе) й (3) умінню аргументовано викладати й обґрунтовувати власну позицію (у доповідях, дискусіях і дебатах). Для розвитку цих компетенцій найкраще допомагають якісна література і філософія (можна сюди додати окрім літератури й інші мистецтва).
Сучасна українська школа, на жаль, мало звертає уваги на літературу (попри існування такого предмета, найчастіше все зводиться до механічної передачі якоїсь елементарної інформації) і повністю нехтує філософією. Натомість у гімназіях та ліцеях Франції, Німеччині, Австрії та Італії філософія викладається два або три роки (іноді досить поглиблено). У віці, коли відбувається формування особистості, філософія могла б не тільки сприяти розвиткові згаданих трьох компетенцій, але окрім цього допомогти краще зрозуміти ті «екзистенційні» питання, які в цей час хвилюють молодих людей. Адже філософія розвиває головне уміння – задавати питання, у першу чергу – самим собі. Залишається тільки сподіватися на позитивні зміни…
Українська філософська традиція є досить молодою. У нас ще не так багато перекладів класичних філософських творів, у нас ще не так багато філософських досягнень. Але це не є якимось недоліком або вадою. Навпаки, це дає нам великі шанси підключитися до загальносвітової інтелектуальної роботи і сказати своє вагоме слово. Хочеться вірити, що це слово буде сказано незабаром. Можливо тими, хто саме зараз закінчує середню школу. А може тими, хто тільки іде до школи.
