Позичене життя
Так, ті мітинги, які відбувались на Майдані Незалежності і те, що відбувається зараз – це абсолютно різні речі. Але і те, що відбувалось під Адміністрацією президента та сьогодні біля пам’ятника Леніну – так само інше. Це вже не мирний європейський протест, який закликає дотримуватись прав людини, звільнити невинно осуджених чоловіків, це показ того, що на зміну одному режиму йде інший режим.
Свідчення цього – відсутність конкретного плану дій, відсутність реформ (тобто готових юридичних документів), які в першу чергу були б направлені на найбільшу сьогоднішню проблему – покращення економіки.
Як би не казали представники опозиції про вибори, чи то відставку уряду, чи то похід на Межигір’я – все це звісно добре, але враховуючи відсутність бюджету на наступний рік, а також враховуючи борги перед іншими країнами, ми просто не маємо права думати про щось інше ніж про «латання дір». Адже, сьогодні для підтримки платіжного балансу, за словами Арбузова, країні необхідно мінімум 10 млрд. доларів.
Дефіцит державного бюджету України за дев’ять місяців цього року склав 35,211 млрд. грн., що в 1,4 рази більше цифри минулого року.
І як тоді пояснити всім тим 500 тисячам людей, які вийшли на майдан в Києві, та іншим, хто вийшов в регіонах, і тим хто залишився вдома, чому в них немає зарплат та пенсій? Як тоді, «батько двох дівчат» Яценюк буде виправдовувати себе перед багатьма іншими батьками та матерями? Тоді вже Янукович та Азаров не будуть винні в цьому, вина повністю ляже на трійку опозиційних лідерів, які зараз закликають пікетувати всі державні установи.
Вже зрозуміло, що Янукович просто так не піде, тому потрібно шукати інші засоби впливу, інші фактори стабілізації громадського та економічного життя країни. Бо інакше ми отримаємо такий самий уряд і такого самого президента, яких маємо зараз.
Саме економічне питання, а не питання відставки чи тим паче зносу пам’ятника Леніна та «відновлення історичної справедливості» має бути нагальним питанням всіх, хто має відношення до «будівництва нової України».
Натомість ми маємо те, що опозиція не хоче брати на себе відповідальність ані за події біля Банкової, ані за зруйнування Леніна. А хто тоді, нестиме відповідальнсть за людей, які виходять на вулицю? Хто відповість за побиття «соціалістів» - таких самих учасників євромайдану, які так само хочуть змінити цю країну, і так само виходять на вулицю з протестами? У ЗМІ до речі, цей інцидент взагалі залишився непоміченим.
Згідно з теорії розбитих вікон Джеймса Вілсона, якщо в будинку розбилось вікно і його вчасно не відремонтувати, згодом всі вікна цієї будівлі будуть побиті, а згодом і вікна всього кварталу. І тоді вже почнеться мародерство. Те, що зараз відбувається – свідчення того, що перше вікно не було відремонтоване. В цьому, звісно, помилка як влади, так і опозиції. За «євроремонт» несуть відповідальність обидві сторони конфлікту.
Як би я особисто не ставилась до Леніна, до пам’ятників, я вважаю, що цей крок був непотрібним нікому. Тим паче в тій ситуації, в якій ми знаходимось зараз. Такі історичні рішення мають прийматись не таким чином, не силовим. Має відбутись процес більш глибокого осмислення ситуації. Породжуючи насилля ми породжуємо насильницький режим, і породження нової радикальної диктатури, а має бути інакше. Якщо ми проводимо мирну революцію, то і всі рішення мають прийматись мирно та виважено.
Складається враження, що ми погрузли в центрифузі, яка обертає нас навколо 20-тих років ХХ століття. І хоч в нас немає тимчасового уряду, ми так само міняємо стратегії, не відповідаємо за свої слова, міняємо режими на режими, але зрештою, ніякого поліпшення немає. Так, поети пишуть революційні вірші та пісні, які оголошують на майдані, режисери знімають кіно, але хто буде купувати фільми та книги, коли в них банально не буде на це грошей, кому тоді потрібна буде ця творчість?
Своїми діями та вчинками ми зав’язуємо нові вузли на мотузці, і замість того, щоб розв’язати та кинути собі на допомогу, ми зав’язуємо нові вузли (вузол економічний, вузол націоналістичний, вузол геополітичний…) і мотузка скорочується. Так, в нас скоро зовсім не залишиться мотузки, а будуть лише вузли, які потім доведеться рубати топором.
Час проявити врешті не просто «патріотизм» (а читайте «популізм»), а економічний патріотизм… Час, здештою, вже давно відповідати за вчинки.
