Злодії і герої. Брехня у просторі безпеки
За перебігом американських виборів ми спостерігали з віденського готелю. Дивлячись на нашу схвильовану реакцію, американські колеги – знані вчені в галузі соціоекономіки, люди ліберальних переконань, врешті-решт зауважили: «хлопці, схоже, тут в Європі ви перебуваєте в полоні створеного нашими демократичними ЗМІ демонічного міфу щодо Трампа. Питання не в тому, ким він є, а в тому, що це – міф, базований на вибірковій думці окремих груп суспільства. Отже, перш ніж впадати в паніку, принаймні переконайтеся, що маєте справу не з привидом, а з реальною людиною».
Найбільша небезпека брехні полягає в тому, що повторюючи її, ми втрачаємо навичку розрізняти правду і неправду. Підмінюючи реальність брехнею, створюючи фальшиву «карту місцевості», ми зрештою забуваємо не лише про реальність, а і про те, що карта і місцевість не тотожні.
Наша толерантність до власної і чужої брехні, до недомовок, наша схильність до компромісів щодо істини пояснюють, серед іншого, феномен тотального провалу соціології останніх кількох років стосовно важливих явищ – від Майдану до Брексіту і американських виборів. Соціологи занадто довго створювали зручну для себе та владної касти карту місцевості, залишаючи лише ті голоси, які вони воліли чути і фільтруючи тих, хто був на їхню думку зайвим. І коли результати волевиявлень раптом суперечили соціологічним опитуванням, соціологи щиро дивувалися – чому не справдилися прогнози, звідки з’явилися «зайві» голоси? Вони були завжди, просто ви - і ми з вашої подачі - не хотіли їх чути (або не зробили роботи з додаткової інтерпретації результатів).
Добре було б, якщо все обмежувалося б проблемами соціологів. На жаль, проблема глибша. Фільтруючи голоси окремих груп населення, ми виключаємо ці групи із суспільного діалогу та процесу прийняття рішень, примусово маргіналізуємо окремі верстви суспільства. І не важливо за якою ознакою ми це робимо – расовою, майновою, віковою, гендерною, мовною – щойно ми почали сегрегацію, ми втратили реальність і почали ухвалювати хибні рішення на основі помилкової карти реальності.
Із сумом доводиться констатувати: ігнорувати думку незручного співрозмовника, цькувати і гнобити опонента ми всі – і ЗМІ, і експертна спільнота, і громади - навчилися дуже добре.
Відфільтровуючи інформацію, ми навмисно звужуємо собі простір маневру, заганяємо себе в ситуацію хибного вибору, створюючи шаблонних героїв і картонних злодіїв. Не треба боятися правди, світ складніший, реальність багатша і цікавіша за спрощені кліше.
Ми поступово вчимося не захоплюватися випадковими героями, створеними із обрізків інформації, емоційно поданих тенденційними ЗМІ, тепер маємо навчитися не боятися несправжніх ворогів.
Мало нам було «героїчних сотників Майдану», «безстрашних комбатів», «незламних в’язнив», як тепер нам нав’язують образ жахливого диктатора супердержави. Образ Трампа, який ми маємо – за усієї безумовної специфіки його особистості, багато в чому є результатом ретельної праці ЗМІ, а феномен його успіху багато в чому пояснюється реакцією суспільства на виключення цілих соціальних груп з процесів прийняття рішень через ігнорування їхньої думки в суспільній дискусії. Реакцією, зазначу, цілком здоровою, хоча і дещо неприємною.
Втім, не забуваємо, що ми не знаємо з чим насправді ми маємо справу, бо досі ми бачили лише карту реальності, подану нам ЗМІ. Тепер будемо поступово знайомитися з правдою, звикати до реальності. Яка вона буде залежить від багатьох факторів, в тому числі і від нас, від нашої реакції на правду і брехню.
Важливо пам’ятати, що звичка до брехні небезпечна тим, що на тлі тотального нерозрізнення правди і брехні до успіху зазвичай приходять найцинічніші маніпулятори і найнебезпечніші демагоги.
Отже, звикаємо до того, що світ складний, і ми маємо жити в усьому його різноманітті без страху і ненависті.
