Хоча слово «олігарх» грецьке походженням...

Певна річ, новиною номер один минулого тижня було затвердження Верховною Радою пенсійної реформи імені Тігіпка. Спікер В. Литвин у «Великій політиці» Є. Кисельова натхненно розповідав, що тепер пенсії нардепів будуть урізані вдвічі. Він, звісно, не підозрює, що достатньо порівняно невеликій групі нардепів пенсійного віку звернутися до Конституційного Суду — й служителі Феміди негайно повернуть усе в первинний стан. Нардепи — це не якийсь там народ, і порушувати їхні права й привілеї ніяк не можна. Наївна, проте, людина, цей Володимир Михайлович. І як тільки з такою наївністю він Адміністрацією Президента завідував... Ну, а посполитим доведеться змиритися, якщо сил на боротьбу вже немає, з прогресуючим (уже сьогодні!) погіршенням свого життя. За підрахунками нардепа з партії «За Україну!» В’ячеслава Кириленка, в результаті реформи пенсіонери, які виходять на пенсію після 1 вересня 2011 року, втратять як мінімум 10 відсотків своїх доходів. Пікантно, що при цьому Тігіпко й К° лякають населення тим, що без такої реформи нам доведеться, як у Греції, урізувати пенсії на 10—15%. Ну, на 10% в Україні вже урізали одним махом, а ще 5, і 10, і 15 не забаряться. Наводячи приклад Греції, нам чомусь не розповідають, що попри всі проблеми цієї бідної країни Європейського Союзу рівень життя там для українців є мрією. Зате в Греції немає двох сотень мільярдерів і мільйонерів, як в Україні, хоча слово «олігарх» грецьке походженням... Отже, до Греції нам ще дуже далеко, як пішки до Парижа.

ПЕНСІЙНИЙ СИНДРОМ

Ціла програма Г. Безулик «РесПубліка» на «5-му каналі» була присвячена пенсійним справам. Реформа, що абсолютно не торкнулася інших сфер економіки й соціального життя, не може вважатися повноцінною. Адже не можна насправді розраховувати на наповнення пенсійного фонду без ліквідації тіньової економіки, тіньового оподаткування, тіньової економічної політики (різні умови роботи для «своїх» і «чужих» бізнесменів), без ліквідації офшорів і системного розкрадання країни. Нарешті, яка пенсійна реформа без реформи охорони здоров’я й соціального забезпечення? Адже відомо, яким є рівень тривалості життя в нашій країні, відомо, яким є стан здоров’я українців. У нас після 50 років мало хто може похвалитися чудовим самопочуттям й багато хто не знає, як дотягнути до 60 років, аби нарешті вийти на пенсію, бо працюють над силу. А тут іще й підняття пенсійного віку, що для багатьох звучатиме вироком. А політику Партії регіонів по відношенню до літніх людей з дитячою безпосередністю розкрив журналістам «5-го каналу» юний регіональний «комсомолець», який разом із друзями брав участь у демонстрації підтримки пенсійної реформи під стінами Верховної Ради: «А навіщо нам стільки пенсіонерів?» Регіональна влада саме так і діє: частина ветеранів праці тепер до пенсії просто не доживе, а інша на отриману пенсію довго не протягне. Отже, нинішні вожді пішли шляхом фізичного скорочення поголів’я пенсіонерів. А якщо вони обуряться, їм знову підсунуть проблему мови, історії, любові до Росії, націоналістичної «загрози» тощо. Цим і дурять, а оскільки публіка стабільно купується на такі речі, то їй у черговий раз зачистять кишені. Загалом, нинішня верхівка вирішила, перефразовуючи Сталіна, «є пенсіонери — є проблема, немає пенсіонерів — немає проблеми». При цьому жодних утисків матеріального благополуччя олігархату й влади, що прислуговує йому, не спостерігається. Хоча будь-яка пристойна влада в країнах Європи будь-які болісні реформи починає проводити з обмежень власних матеріальних ресурсів, скорочує спочатку виплати собі, урізує свій бюджет, відмовляється від дорогих послуг, мінімізує свої витрати, економлячи гроші платників податків. Чи треба нагадувати, що нічого схожого сьогодні в Україні не відбувається? Відомий економіст Володимир Лановий у студії Ганни Безулик намалював ситуацію апокаліптичну: Україна дедалі більше занурюється в боргову яму, борг уряду — 300 мільярдів гривень, і виплачувати його нічим. У нас все проїдається, у нас мало й погано виробляється, а доходи — ховаються. Ну, за таких правлячих «еліт» важко чекати чогось іншого. Держава знаходиться в руках олігархів і діє виключно в їхніх інтересах. Решта — це вже наслідки. Послухав я й виступи регіонального економіста нардепа Плотнікова. Шкода мені його. Доктор наук, недурна людина, а доводиться постійно виявляти неземну мудрість у офіційному ідіотизмі. Колись радянським філософам і політекономам так доводилося виявляти теоретичні «перлини» в останньому виступі Л.І. Брежнєва, але що вдієш, фракційна дисципліна є фракційна дисципліна, хоч вона й не настільки жорстка в ПР, як партійна в КПРС, але все таки. Якщо ти є членом фракції ПР, будь ласка, відповідай, розповідай публіці, як чудово керує країною партія.

2005—2010: ЧИ ВАРТО ЧЕКАТИ ВИБАЧЕНЬ?

А на каналі TBі нагальні проблеми обговорював зі своїми гостями Микола Княжицький, зокрема з дипломатом і політиком Володимиром Огризком. Серед іншого говорили про Печерське правосуддя в справі Юлії Тимошенко. Дійсно, складається враження, що влада намірилася зробити з неї Жанну Д’арк і Нельсона Манделу в одній особі. Чим довше триває процес, тим більше зростають симпатії й співчуття до Тимошенко, і дедалі менше суспільство підтримує організаторів суду. Сьогодні процес ще можна зупинити, а завтра це вже буде неможливо. І організатори виявляться в становищі героя російської казки, який, відійшовши на полювання від «накритої галявини» в найближчий гайок, прокричав друзям: «Хлопці! Я ведмедя зловив!» Йому відповіли: «То веди його сюди!» Той відповів: «Та він не йде!». Друзі порадили: «То відпусти його!» «Але він мене не відпускає», — простогнав «щасливець». Тимошенко перетвориться в очах мас на єдиного й безальтернативного лідера опозиції нинішньому режиму. Вона за допомогою влади (хоча й мимовільною допомогою) стане прапором для всіх в українському суспільстві (а таких уже більшість), кому не подобається режим регіоналів. Щоправда, поки політологи стверджують, що падіння симпатій до ПР не приводить до збільшення симпатій до БЮТ. Але це поки. А коли зубожіння мас різко прискориться, коли «поліпшення вашого життя вже сьогодні» продемонструє себе в усьому блиску, все може разюче зміниться. І виявиться, що немає яскравіших і більш постраждали від режиму лідерів, ніж Тимошенко. Ну не благополучний же й опікуваний нинішньою владою Ющенко...

Княжицький поставив запитання Огризку, як нині під керівництвом ПР відбувається європейська інтеграція України. Екс-міністр закордонних справ відповів, що все те, про що нинішня влада звитяжно рапортує, є не чим іншим, як проїданням інтеграційного єврокапіталу, сформованого ще за часів попередників. Але в цілому, сьогодні Україна опинилася поза всіма системами безпеки, у вакуумі безпеки, що дуже посилюється тим, що ми маємо дуже складного й непередбачуваного сусіда, керівники якого на міжнародному рівні нерідко заявляють, що Україна — це взагалі «геополітичне непорозуміння». Крім того, для позаблокової країни (цю «позаблоковість» ніхто толком зрозуміти не може) ми маємо вкрай слабку оборону, абсолютно нікчемне фінансування армії й флоту. Нейтральні країни, нейтралітет яких визнаний світовою спільнотою, — Швеція, Фінляндія, Швейцарія — витрачають на свої оборонні потреби більше, ніж країни, що входять до НАТО й не забувають виховувати своїх громадян у дусі постійної готовності до захисту батьківщини. Наприклад, у Швейцарії, яка сотні років ні з ким не воювала, існує потужна кадрова армія, загальний військовий обов’язок і майже довічне перебування швейцарських чоловіків у військовому резерві з постійними військовими зборами. До речі, табельну зброю резервісти зберігають удома, будучи готовими за сигналом негайно прибути до своєї військової частини. Між іншим, письменник Юрій Андрухович, який відвідав Швейцарію, описував, як у п’ятницю він був здивований великою кількістю хлопців і зрілих чоловіків у камуфляжах, зі зброєю, які переповнили всі місцеві електрички. Це солдати й резервісти мирної нейтральної Швейцарії їхали додому на вихідні дні. А це ж Швейцарія, з усіх боків оточена країнами — членами НАТО та нейтральною Австрією.

Це країна, якій ніхто сьогодні реально не загрожує. Це міжнародний фінансовий центр, на який навряд чи нападуть ті, хто тримає там свої гроші. І все ж таки. Навіть Гітлер у Другу світову війну не наважувався напасти на Швейцарію, хоча настрої такі були. Дійсно, засядуть ці озброєні до зубів швейцарці у своїх Альпах, і нічим їх звідти не викуриш. А що казати про геополітичне положення «позаблокової» України, яке не в кращий бік відрізняється від швейцарського? Які нам у нашому становищі потрібні армія й оборонна свідомість? А на сьогодні — убога армія із застарілим озброєнням, що вже виробило або виробляє свій ресурс, і повна відсутність військово-патріотичного українського виховання. Про спроби відродити радянсько-комсомольське говорити не будемо, не будемо про червоні прапори й заклики захистити «нашу радянську батьківщину», хоча Міністерство освіти, особливий його регіональний підрозділ в АРК, прагнуть ощасливити підростаюче покоління черговою «Зірницею».

Володимир Огризко визнав рівну провину «Нашої України» та БЮТ у приході до влади Партії регіонів. На його думку, нинішній опозиції перш за все слід вибачитися перед українським народом за 2005—2010 роки.

СУЦІЛЬНИЙ ПРОГРЕСИЗМ

У «Шустер Live» за участю Леоніда Кравчука обговорювали підготовку нової Конституції. Ну не можуть у нас без нових конституцій, суцільний прогресизм. У консервативних американців одна й та сама Конституція понад 200 років, і за весь цей час додали всього декілька поправок. В Україні проблема не в Конституції, а в її недотриманні. Конституцію тут прагнуть написати під кожного нового правителя, звісно, не забувши про його інтереси. І кожна влада (нерідко разом з Конституційним Судом) демонструє позбавлене всякої сакральності ставлення до Основного Закону. Конституція 1996 року була дуже непоганою. Але чи часто Л. Кучма за нею жив і керувався цим головним для країни законом? А наприкінці 2004 року Конституцію України згвалтували, а потім зробили це ще один раз 2010 року. Будь-яка конституція лише узаконює те, що реально склалося в суспільстві, що в ньому вже фактично визріло. Коли діє «правова система», за якої той, хто програв вибори, йде до в’язниці, то про які конституції можна говорити? Панове, залиште Основний Закон у спокої й навчіться його виконувати.

Л.М. Кравчук трохи покаявся, заявивши: «Ми створили кланово-олігархічну державу, де 10% мають усе, а 90% не мають нічого». Хто це «ми»? Можу під присягою сказати, що я такої держави не створював. Хоча шкодую, що не зміг завадити створенню саме такої держави. Леонід Макарович активно закликав Віктора Федоровича стати «ангелом демократії» й «лицарем боротьби з корупцією». Без коментарів.

Тему продовжив соратник Тимошенко Олександр Турчинов. Він повідомив, що нині в Україні на тлі зубожіння простих людей відбувається казкове збагачення олігархів, і назвав одного, який за поточний рік збагатився на 540%. Я повторювати це ім’я не буду, щоб не затягали по наших найсправедливіших у світі судах. Як завжди, намагався виконувати соло Вадим Колесніченко, доводячи, що всі провали в економічній політиці ПР пов’язані з отриманим нею дуже поганим спадком. Ці люди вже півтора року при владі, а відповідати ні за що не хочуть. Думаю, що й через п’ять років абсолютного правління бажання відповідати за результати у них не з’явиться. Колесніченко пояснив нам, дурням, яким торжеством правосуддя є процес проти Тимошенко в Печерському суді міста Києва. А те, що суддею виявився саме пан Р. Кирєєв, Колесніченко назвав наслідком випадкового вибору, що викликало усмішки багатьох в студії. Проте йому не вдалося перехопити пальму першості у незрівнянної Інни Богословської, яка досить легко взяла на себе кермо влади в програмі замість С. Шустера. Вийшовши до мікрофона, вона почала викривати Турчинова, зокрема розповіла про те, що екс-віце-прем’єр є проповідником в одній з протестантських церков, яку Інна Германівна з властивою їй безмежною ерудицією назвала «сектою». До того ж, за її словами, «неканонічною». Хотілося б, щоб «заслужений юрист України» (про що пані Богословська не втомлюється нагадувати) оприлюднила список усіх «канонічних сект». Як лікнеп для заслуженого законника: баптистська церква (Церква євангельських християн-баптистів), до якої належить пан Турчинов, є однією з найдревніших традиційних протестантських церков. Перша баптистська община була створена 1609 року в Амстердамі. Баптистами вважають себе 20% громадян США. І, до речі, баптистами були й деякі президенти США, останній такий, якщо не помиляюся, Білл Клінтон. У сучасному світі нараховується понад 60 мільйонів членів цієї церкви. Моральні норми баптизму вимагають відмови від вживання алкоголю, лихослів’я, пропагують взаємну підтримку й допомогу. До протестантських церков поняття «секта» взагалі не застосовують. Якщо, звісно, не оцінювати як «сектантство» всю європейську Реформацію XV—XVII ст. Утім, від таких оцінок давно відмовилася римо-католицька церква, хоча вона й мала для цього деякі формальні підстави. Пані Богословській як юристові слід було б знати, що для Української держави всі конфесії, які дотримуються Конституції й законів країни, рівні. Тому не слід вживати негативно-зверхнє поняття «секта», тим паче що це й по суті неправильно у випадку з євангельськими християнами. Урешті-решт, пані Богословська справила настільки глибоке враження, що декілька депутатів від опозиції демонстративно покинули студію. Пригадуються слова відомого журналіста Юрія Макарова: «Варто Богословській заговорити, як негайно починаєш відчувати симпатію до її опонента».

А тут іще й Леонід Макарович підлив олії у вогонь. Він заявив, що якби це залежало від нього, то запросив би до студії Тимошенко й Луценка. Йому сказали, що це означало б тиск на суд. Але хіба заклики «посадити Тимошенко», що лунали в програмі, не є тиском на суд? Тоді Кравчук запропонував запитати людей у студії, чи є печерський процес правосуддям. Шустер погодився — і негайно був атакований ударною телевізійною групою Партії регіонів в особі Богословської, Олейника та Колесніченка. Це нагадувало атаку футболістів команди, що провинилася, на арбітра, котрий намагається призначити пенальті. Регіонали протидіяли опитуванню всіма силами, закликали, просили, вимагали не ставити таке запитання аудиторії, бо це, мовляв, підірве народну правосвідомість. Вони реагували так емоційно, наче їм мали оголосити смертний вирок. А йшлося ж про звичайне рядове голосування. Утім, погані передчуття регіоналів справдилися — 84% людей, що голосували, відмовилися вважати печерський судовий процес правосуддям. Але якщо немає в суді правосуддя, то що ж залишається поза ним? Свавілля, розправа, судилище? Хіба можна вважати судом те місце, де немає правосуддя? Отже, всупереч «стогонам» пана Колесніченка, народна правосвідомість однозначно винесла свій вердикт. З цим судом регіонали, звісно, вклепалися. Права була Ганна Герман, яка сказала в одному з інтерв’ю, що біля Президента з’являються деякі люди з різними ідеями й прожектами... Це хто ж той «геній», який порадив влаштувати «Лейпцизький процес-2» в Україні? У результаті якого підсудна неминуче перетвориться на Георгія Димитрова-2... Утім, якщо до юридичного забезпечення діяльності Партії регіонів причетні такі заслужені правознавці, як І. Богословська та В. Колесніченко, то нема чому тут дивуватися.