Приціл-2017

Усе більше експертів схиляються до думки, що українська політика керівництва Росії веде до створення передумов війни з Україною. Схоже, що навіть російське кіно, таке далеке від військової сфери, вносить свою лепту в формування образу ворога з українців.

КРИВЕ ДЗЕРКАЛО КІНОЕКРАНА

В історії американського кіно був період, коли в якості негативних героїв зазвичай виступали негри та латиноамериканці. Здається, що в російській кінематографії цю роль відвели українцям. Щоб у цьому впевнитись, достатньо згадати чи переглянути кілька рядових російських кінофільмів. Природно, що мова не йде про персонажі українців у кіношедеврах, створених майстрами кіно, а про пересічні фільми, розраховані на масового російського глядача. У них простежуються дві лінії. Одна з них успадкована ще від радянського кіно, де українець виступав як персонаж другого плану. Людина не така яскрава, як головний герой, трохи примітивна й смішна. Типовий приклад — це опер Пасюк із серіалу «Место встречи изменить нельзя». У сучасному російському кіно цей підхід зберігся. Класичний приклад цього — няня з маріупольським корінням із серіалу «Моя прекрасная няня». Гарненьке і просте до глупоти парвеню в оточенні інтелігентних і витончених москвичів.

Подальший розвиток цього напрямку призвів до вже карикатурної подачі українських персонажів. Дуже чітко це простежується в одній із серій детективного серіалу, котра називається «День гнева». Там показана тупувата й пишнотіла секретарка Решетнюк, котра одночасно є коханкою директора-злочинця. У цьому ж фільмі є й епізод із хатньою робітницею в берлінському домі Кравцова, котра розмовляє українською мовою. Вона настільки дурна, що не може відповісти на питання поліцейського про сварку хазяїна з сином і тупо раз у раз повторює: «Пилосос гуде». І при цьому в неї не вистачає розуму сказати, що через шум пилососа вона не може нічого чути.

Другий підхід до зображення українців — це вже суто російський винахід. У фільмах, знятих за цією тенденцією, українці виступають у ролі негативних персонажів За прикладами далеко ходити не треба. В одній із серій «Улиц разбитых фонарей» діє колишня повія Ольга Самойленко на прізвисько «Банка». Цій дамі з українським прізвищем вдалося, приховавши своє минуле, вдало вийти заміж. Коли ж її почали шантажувати, вона «замовила» шантажиста (кавказця!), а потім намагалась отруїти кілера за допомогою наркотиків. Або можна згадати епізод з відомого кінофільму «Брат», в якому старшенький братик «мочить» в сортирі (виконуючи заповіт вождя!?) горилоподібних українських мафіозі, котрі ще й розмовляють українською мовою! Ще в «Ментовских войнах» — продажний даїшник і вбивця — лейтенант Павленко; студент-вбивця — Грінчук. «Псевдоним Албанец-2»: діаманти, злочинці, захист державних інтересів Росії та міліціонер Василенко, котрий веде свою гру. Дуже милий серіал «Кадетство». У ньому діє всього один негативний персонаж — лікар, котрий вимагав хабар у суворовця. А прізвище негідника — Мурашко. Фільм про кохання «Простая история». Але і в ньому знайшлось місце для злодійки-українки. Директор школи-інтернату для розумово відсталих дітей Алевтина Панасюк чи «Панасючка», котра здає в оренду службові приміщення, а гроші кладе в свою кишеню, туди ж іде й зарплата «мертвих душ». Вона скасовує літературні читання, через що обділені долею російські діти не можуть познайомитись із творчістю російських письменників. Її викриває герой з простим російським прізвищем, а мудра влада звільняє її з посади.

Ще згадується російський підводний човен, котрий гине. Шляхетні російські моряки віддають єдиний апарат для порятунку дуже непривабливому пасажиру, але «гражданину России» з українським прізвищем. До речі, винуватець несправності інших дихальних апаратів хоча й російський моряк, але з неросійським прізвищем Краузе. При бажанні будь-хто може продовжити цей список негативних героїв з українськими прізвищами. Але чи варто? Адже певна заангажованість проглядається і в цих випадково підібраних фільмах. Природно, нашого цвіту по всьому світу, і українців можна знайти і «во глубине сибирских руд», і в Петербурзі. Але скільки їх зараз на Уралі? Набагато менше, ніж росіян. Проте товста й дурна секретарка позиціонована як українка. Теж саме можна сказати і про наділення персонажів петроградських убивць (даїшника та студента) українськими прізвищами. Ще менш достовірно виглядає українець лікар-хабарник в «Кадетстве». Адже дія відбувається в російській провінції, і логічніше було б назвати його Петровим, Сидоровим чи хоча б Івановим.

Дурнувата хатня робітниця з України в Німеччині видається ще більш нереальною. Адже для того, щоб лише туди виїхати, розуму їй потрібно було набагато більше, ніж якомусь кінорежисеру чи сценаристу.

А українські мафіозі в Америці, котрі ще й розмовляють українською мовою — це взагалі нонсенс. Українська діаспора в США й Канаді досягла великих успіхів у соціальній ієрархії цих країн. І при цьому навіть в перші роки по приїзду відсоток злочинців серед наших емігрантів був меншим, ніж у місцевих жителів! Отже, україномовні мафіозі не можуть бути із старої діаспори. А бандити із нової еміграції не розмовляють українською! Адже навіть в українських в’язницях спілкуються на тамошній версії «великого и могучего», і його засвоюють в першу чергу навіть після першої «ходки».

НАС РОБЛЯТЬ ВОРОГАМИ

Таку українізацію всього негативного прийнято пояснювати зростанням антиукраїнських настроїв у Росії. Але його вже не спишеш на комплекс покинутої дружини, котрий був характерний для багатьох росіян після проголошення незалежності Україною. Це вже не емоції окремих осіб, а політика держави. Дуже часто фільми з ототожненим із українцями злом знімають при фінансовій підтримці уряду чи влади Москви. Та й надто все системно й організовано, щоб пояснити це недоброзичливістю окремих діячів.

Ні для кого не секрет, що в Росії створена могутня контрольована державою система пропаганди. Теперішні російські дисиденти де тільки можна кричать про повну залежність російських засобів масової інформації від уряду, про цензуру та засилля в пресі офіціозу. Та й український посол в Росії Костянтин Грищенко нещодавно досить дипломатично і з тонким гумором це підтвердив. Він заявив, що, переглянувши один російський телеканал, можна інші й не дивитись, бо всюди буде те ж саме.

Крім того, ми вже неодноразово, на власній шкурі, спостерігали, як діє ця система. Досить згадати газовий конфлікт на початку року. Підігріті заявами про крадіжки газу Україною росіяни світились від щастя, що його нам відключили. А ось твердження європейських експертів, що несанкціонованого відбору газу не було, ЗМІ до широкого російського загалу не довели. І більшість мешканців сусідньої держави так і залишились переконаними в тому, що Україна крала газ, а мудре російське керівництво її покарало. За цією ж схемою вже рік росіянам втовкмачують інформацію про те, що нібито українські солдати воювали на боці Грузії. Просто блискуче російські пропагандисти використали інцидент із міністром Юрієм Луценком у Німеччині. На всіх телеканалах подали німецьку версію конфлікту, а після неї показали сюжет про черговий подвиг російських міліціонерів. Відтінивши український негатив російською доблестю.

Ось у таку систему промивання мозку українізація зла в кіно вписується. Адже пропаганда через ЗМІ діє лише на більш освічені, інтелектуальні верстви населення. Більшість же людей зайняті своїми справами й політикою не цікавляться. На телебаченні вони дивляться лише розважальні передачі, а в газетах читають тільки про скандальні походеньки зірок та дивляться гороскопи. Ключиком до цих людей і стало кіно. Після перегляду маси фільмів, у яких головні злодії позиціоновані як українці, в підсвідомості російського глядача не може не залишитись, що все, пов’язане з Україною, несе негатив. Природно, що перегляд таких фільмів діє і на українців. У їхньої свідомості підтримується комплекс меншовартості. Не зростає самоповага після того, як раз у раз в якості вбивць, повій, злодіїв та дурнів бачиш своїх земляків. Але цим російські конструктори душ не обмежуються. Наприклад, у одній із серій «Агента национальной безопасности» в уста старого єврея вклали слова: «Украина независимое государство?! Вечером расскажу эту хохму жене». Зрозуміло, яке відношення до євреїв у українців, теж на рівні підсвідомості, формує такий прийом. А перегляд великої кількості подібних епізодів українським глядачем зовсім не сприяє підтриманню у нас міжнаціонального спокою, а навпаки.

Треба віддати належне російській системі пропаганди, яка діє надзвичайно ефективно. За останніми опитуваннями громадської думки, вже більше половини росіян вороже ставляться до України, а 90% українців, котрі не підлягали такій обробці, дружньо ставляться до Росії! І це після Тузли, захоплення Чорноморським флотом маяків, несанкціонованої висадки ним десанту біля Феодосії, погроз Путіна націлити на нас ядерні ракети та територіальних претензій до України!

Але повернемось знову до кіно. Тепер у Голівуді, у відповідності до вимог політкоректності, все частіше в якості позитивних героїв виступають афроамериканці. Дочекаються українці того часу, коли в російському кіно їх стануть зображати більш позитивно? Навряд чи. Адже зовсім не випадково в душі росіян вкладають такий потужний заряд ненависті до України. Питання лише в тому, коли він вистрілить? Чи не в 2017 році, коли настане час виводити Чорноморський флот з української території?