Дмитро ОСТАПЕНКО: «Репертуар філармонії сформований на рік уперед. Приходьте — буде цікаво...»

Ті, хто не байдужий до української культури, добре знають Дмитра Івановича Остапенка. Завоювавши авторитет як концертний виконавець (домра) і диригент оркестру народних інструментів, виявивши себе як педагог та вчений (автор більш нiж 60 наукових, методичних, публіцистичних, критичних праць та монографій), Дмитро Остапенко завжди брав активну участь у громадському та політичному житті України, займався адміністративною діяльністю на посадi керівника кількох помітних мистецьких колективів. На його творчому «рахунку» проекти з реконструкції та капітального ремонту пам’яток культури — Національної філармонії та Палацу «Україна».

Остапенко очолював оргкомітети Міжнародних конкурсів ім. М. Лисенка, юних піаністів пам’яті В. Горовиця та ін. Він обiймав посади директора Харківського академічного театру опери та балету ім. М. Лисенка; був міністром культури, директором Національної філармонії, якою він керував протягом 1992—1995 років, а з 1999 р. знов працює на цiй посадi до цього часу.

— Хоч де б я працював — скрізь шукав себе: щось знаходив, щось втрачав, — зізнався Дмитро Іванович. — Життя музиканта результативне, коли він виходить на сцену. До 80-х років я поєднував виконавську й адміністративну діяльність. Найменше я займався викладацькою діяльністю (з 1995 р. Д. Остапенко викладає у Національній музичній академії України ім. П Чайковського). Добре, коли педагог є діючим виконавцем, хоч не завжди це приводить до позитивних результатів: інколи студенти намагаються скопіювати педагога, а завдання педагога — виховати самостійного митця, навчити мислити і працювати; передати досвід, відчуття форми, стилю, епохи...

«РУЛЬОВИЙ КУЛЬТУРИ»

Окремий відрізок творчої біографії ювіляра — перебування на посадi міністра культури. За словами Дмитра Остапенка, передусім він приділяв увагу до створення законодавчої бази культури: працював над законами про кінематографію, про музеї та музейну справу, про бібліотеки, брав участь у розробці документів щодо створення Академії мистецтв України.

— Ми намагалися зберегти мережу закладів культури та мистецтва, — стверджує Остапенко. — Хотіли заставити органи місцевого самоврядування звернути увагу на культуру, щоб припинити процес розкрадання майна мистецьких закладів. Ця робота складна і не дуже почесна. Її не видно з Банкової, але вона дуже потрібна. Так, свого часу ми впровадили контрактну форму відносин у закладах культури і мистецтв, театрально-видовищних закладах. Цей документ пропрацював два роки, потім був ліквідований... Але я і досі вважаю, що не може театр чи філармонія або інший художній заклад утримувати довічно митців, звільнення яких у зв’язку з втратою форми не має жодного законодавчого механізму. Виходило так, що колективи старіють, а молодь влаштуватись на роботу не може. Тому кращі стали від’їжджати за кордон або переходити в іншу сферу діяльності. А так не повинно бути! Узагалі. Працювати з творчими людьми дуже складно. Інколи треба ставати дипломатом або психологом...

— Дмитро Івановичу, яка зараз політика у філармонії стосовно балансу між вітчизняними та зарубіжними «зірками», між народним та академічним виконавством?

— Стараємося тримати баланс. Ми повинні сміливіше інтегруватися в європейський культурний простір, залучити кращих виконавців до виступів на сцені філармонії. Робимо спільні проекти з посольствами та культурними центрами різних країн, ми залучаємо їхніх виконавців, які працюють з нашим оркестром, українськими артистами. Стараємося розширювати свою палітру представництва від слов’янської до європейської школи. Зокрема, дуже активно працює Симфонічний оркестр філармонії та Київський камерний оркестр (тільки минулого року було здійснено гастролі у багатьох країнах світу).

Ми працюємо на перспективу: репертуар філармонії сформовано на рік уперед. Серед найбільш резонансних концертів, що очікуються у цьому сезоні, виступи Кшиштофа Пендерецького, Графа Муржі та інших. У програму філармонії входять як визнані майстри (наприклад, українець Олег Криса, що представляє США, Ангел Станков з Болгарії та наш музикант Вадим Борисов), так і молоді талановиті виконавці (у нас є відповідний підрозділ, який займається відкриттям нових імен). У нашому залі проводиться багато конкурсів, фестивалів. Наприклад, на сцені філармонії ще хлопчиком виступав Четуєв, а зараз він є одним з провідних піаністів у Європі. Кожен рік ми маємо власний «Симфонічний абонемент», у концертах буде представлена українська та зарубіжна школа.

— Деякі епізоди вашої біографії пов’язані з ЦК Компартії України.

— Ця установа впливала на життя всіх, — запевняє Дмитро Іванович. — До 1991 року Міністерство культури обслуговувало засобами мистецтва ідеологію Комуністичної партії. Тепер у Мінкульту — нові завдання, а саме — створити належну законодавчу базу для діяльності мистецьких закладів. Багато з документів, що ми тоді розробили за час мого перебування на посадi міністра культури та мистецтва, діють до сьогодні.

1991 року я став вільним від КПУ, але водночас опинився на вулиці. Втім, завдяки підтримці друзів швидко знайшов собі роботу. Рік завідував відділом культури Інституту наукових інновацій українського відділення Міжнародного центру наукової культури «Всесвітня лабораторія», а 1992-го вперше посів місце генерального директора та художнього керівника Національної філармонії України. Весь цей час зі мною була моя сім’я: дружина Світлана, хормейстер за освітою (згодом вона стала головним бібліографом Національної парламентської бібліотеки) і двоє синів: Тарас та Андрій. Менший став музикантом: він один з провідних гітаристів України, ініціатор Міжнародного гітарного фестивалю.

Зазначимо, що за ініціативою Дмитра Івановича було створено нові художні колективи, які виступають як в Україні, так і за її межами: симфонічний оркестр, квартет баяністів, квартет гітаристів, інструментальний ансамбль «Джерело», у концертному виконанні було поставлено кілька опер. 10 років тому затишний старовинний будинок філармонії був відремонтований за ініціативою керівництва, у цей же час було створено Симфонічний оркестр Національної філармонії.

ЛІДЕР-«СКОРПІОН»

— Я народився на печі, — сміється ювіляр, — мама пішла до криниці, принесла два відра води нагору і народила мене... Скільки себе пам’ятаю, мріяв про музику. Ще до школи на весіллях на бубоні грав. Потім пішов вчитися у музичну школу, яка була у райцентрі за 25 кiлометрiв від дому. Позаймався три тижні, як прийшла в нашу родину біда — помер батько. Я був наймолодшим, шоста дитина...

— Мабуть, місяць листопад, в якому ви народилися, вплинув на ваш характер, на волю до лідерства?

— Бути лідером — уділ «скорпіонів». Навіть інколи — з перебільшенням своїх можливостей. Мені, наприклад, було близько 30 років, коли я очолив Харківський академічний театр опери та балету (був наймолодший директор у СРСР).

Гадаю, що кожна людина прагне самореалізуватися. А що вело до лідерства таких людей, як я, що народилися в глухому селі, де до 60-х років не було навіть радіоточки? Жили під каганцем... І, звичайно, людина в тому стані прагнула вирватися кудись у світ, побачити більше. А в ті часи у селян паспортів не було. Уявіть: я — студент першого курсу музучилища, а жив без паспорта. А щоб його отримати, потрібна була довідка із села, що вони не заперечують. І, щоб видати мені цього папірця, мене викликали на засідання правління колгоспу і сільської ради. Голова сільради наполягає, що в селі потрібні трактористи, а не музиканти. Можете уявити мій стан? На захист встав голова колгоспу, сказавши, що я закінчу музучилище і повернуся, щоб стати завклубом...

— Дмитро Івановичу, як будете відзначати ювілей? (3 листопада генеральному директоровi Національної філармонії України виповнюється 60 років. — Авт.)

— Ніяких публічних заходів влаштовувати спеціально не хочу. Буду на робочому місці, бо працювати у філармонії для мене найбільше свято. Ювілей, як правило, — час щось підсумовувати в житті, але я вважаю, що ще рано ставити крапку, і я ще попрацюю. Є багато цікавих задумок, які мрію реалізувати у життя.