Яке майбутнє обрали?

Згідно з останніми даними ЦВК (опрацьовано 79,25% протоколів), наступний парламент складатиметься з представників п’яти політичних сил. Наймасштабнішою в ньому буде фракція Партії регіонів (близько третини всіх депутатів), також досить представницькими будуть фракції Блоку Юлії Тимошенко та «Нашої України». Ще одна команда «партій Майдану» — соціалісти — можуть розраховувати на 7-8% депутатських мандатів. Із невеликим запасом подолавши прохідний бар’єр, до парламенту потрапляють і його завсідники- комуністи. А ось блок Литвина, якому прогнозували бодай непереконливу, але перемогу, може опинитися «в прольоті». Як і «Народна опозиція» Наталії Вітренко. Їхні результати поки що не дотягають до 3%.

Однак якщо тему конфігурації майбутнього парламенту на сьогодні можна вважати закритою, то запитання, якою ж за своєю суттю буде нова Верховна Рада, залишається відкритим. Адже від виборів чекали якісної зміни ситуації в Україні, імпульсів до розвитку, нових конструктивних ідей і приходу людей, здатних їх втілювати. А в результаті отримали «четвертий тур виборів президента» з тими ж географічними особливостями та консервацією зафіксованої в 2004-му «зміни еліт». Зміни важливої, епохальної, але не глибинної. Крім того, несподівано сильно виявилися запитаними українцями політичні сили з яскраво вираженим популістським забарвленням. І водночас за бортом залишилися небагато тих ідеологічних партій, які були в Україні. Але залишімо психологам розбиратися з суспільними настроями та уподобаннями. Вибір уже зроблено. Запитання лише — як із ним жити? Але на що ще можна розраховувати у виниклій ситуації? Або, правильніше буде сказати, сподіватися? Розрахунок, як показали ці вибори, — не наше слово. Загалом на що можна сподіватися з урахуванням того, що до парламенту пройшли (або не пройшли) такі політичні сили, та того, що парламент цей із набуттям чинності політреформи тепер стає не просто одним із центрів, а осереддям політичного життя країни. Із цим запитанням «День» звернувся до експертів із різних регіонів України.

Віктор ПУШКІН, професор, завідуючий кафедрою історії та політичної теорії, директор Інституту гуманітарних проблем Національного гірничого університету (Дніпропетровськ):

— Хотілося б, щоб новий склад Верховної Ради виявив почуття відповідальності, хоча б на деякий час забув про особисті корпоративні інтереси й зосередився на формуванні коаліційної більшості та стійкого, високопрофесійного уряду. Адже від цього залежить і політична, і економічна стабільність нашої держави, а отже — і долі мільйонів громадян, які з надією голосували за новий склад Верховної Ради. Але, на жаль, я думаю, що надій на це мало. Тому доводиться чекати нового затяжного витка боротьби за владу, протистояння, тимчасових компромісів і таємних угод. Загалом наші депутати будуть діяти за принципом Раневської — «проти кого товаришуємо?». А в запалі цієї боротьби забудуться й обіцянки, які так щедро лунали напередодні виборів. Вийде так, як говорив один політичний класик: хотіли як краще, а вийшло як завжди. Справа в тому, що новий склад Верховної Ради з наявністю кількох ситуативних груп-союзів не дає надії на взаєморозуміння і на професіоналізм більшості обраних депутатів. Один відомий австрійський політик, Клеменс Меттерніх, колись говорив, що представницьке правління — це інструмент, на якому можуть грати лише чудові музиканти, настільки він складний і капризний. А у нас на цьому інструменті беруться грати і футболісти, і боксери, і шоумени, і бізнесмени... Ці люди — далекі від політики й не володіють відповідними професійними якостями. На жаль, значна частина тих, кого ми обрали до Верховної Ради, саме і є такими людьми. Тому з одного боку — чергові надії, а з іншого — очікування того, що ці надії можуть не виправдатися.

Олесь ЛІСНИЧУК , політолог:

— Мене не полишають сподівання, що новий склад парламенту буде здатен на ефективнішу й стабільнішу діяльність, ніж його попередники. Перш за все хотілося б, щоб новообраний парламент став одним із провайдерів системних реформ у країні. У той же час неозброєним оком видно численні виклики, на які доведеться реагувати парламентаріям п’ятого скликання. У першу чергу вони стосуються самоорганізації нового депутатського корпусу, створення життєздатної більшості, знаходження оптимальної траєкторії руху парламенту в пореформений період. Висока ймовірність, що над цим парламентом постійно висітиме загроза розпуску, а це відповідним чином впливатиме на його роботу. Для того щоб подолати ці загрози, необхідно вивести діалог між політичними силами, які подолали виборчий бар’єр, на якісно новий рівень — будувати його з огляду на потреби політичної й суспільної консолідації. Це дуже складне завдання, але сьогодні ще можна помріяти, що воно під силу новообраній Верховній Раді. Адже є певні формальні передумови для більш урівноваженого діалогу в парламенті. Так, скажімо, новий парламент обіцяє мати чіткішу структуру. І не лише тому, що передбачається існування парламентської більшості, наділеної серйозними можливостями. У цьому скликанні, вочевидь, не буде цілої популяції груп — «мінорітаріїв» з амбіціями володіння «золотою акцією». Тому переговори й процес прийняття рішень можуть стати менш складними та більш динамічними та зрозумілими для зовнішнього сприйняття. Хотілося б, щоб новий парламент довів, що він найбільш «демократично-народжений», щоб його діяльність стала продовженням і розвитком демократичного потенціалу, нарощеного виборчою кампанією. У першу чергу, це зменшення масштабів та значення кулуарної, тіньової політики. Також сподіваюся, що новому парламенту вдається подолати вірус популізму, яким під час кампанії активно хворіли політичні еліти та який значною мірою перекинувся й на суспільство. Нарешті, сподіваюся, що для того щоб виправдати очікування виборців і мої в тому числі, парламенту вдасться пропрацювати повну каденцію.

Володимир БОЙКО , журналіст:

— Особисто я від Верховної Ради не очікую нічого. І, взагалі, не вважаю стан подібного очікування продуктивним, оскільки самодостатня людина повинна розраховувати лише на себе. Що ж стосується прогнозів на предмет законотворчої діяльності нового складу парламенту, то він невтішний — протягом найближчих п’яти років ми будемо спостерігати подальшу криміналізацію парламенту, остаточне зрощування бізнесу й політики та приватизацію державного бюджету окремими олігархічними групами. Утім, не варто звинувачувати в такій ситуації керманичів тих політичних партій та блоків, які 26 березня подолали трипроцентний бар’єр на парламентських виборах. Першопричина проблеми полягає у світогляді українських виборців, які в більшості своїй навіть не замислюються над тим, що в законодавчому органі мають працювати фахівці-правознавці, а не бізнесмени, почесні доярки, безголосі співачки й стрибуни з жердиною. Як наслідок — жодна з політичних сил, представники якої потраплять до Верховної Ради нового скликання, не має ніякої програми реформування державного механізму, що дістався Україні в спадок від режиму Л. Кучми. Навіть на рівні концепції. Судячи з виступів лідерів нинішніх виборчих перегонів, ніхто з них не уявляє, що таке правова держава, громадянське суспільство, верховенство закону. У більшості майбутніх законодавців відсутня не тільки базова правова освіта, бодай на рівні програми середньої школи, але навіть розуміння того, що становим хребтом будь-якої держави є законодавчо формалізована правова система. Про який європейський вибір можна мріяти в державі, де вже десять років поспіль парламент ніяк не може визначити місце й повноваження органів прокуратури, запровадити суд присяжних, відокремити досудове слідство від нагляду, забезпечити дотримання елементарних прав і свобод людини? Доки в суспільстві не усталиться усвідомлення того, що первинною державотворчою категорією є не економіка, а право, то очікувати чогось позитивного від чергових парламентських виборів не доводиться.

Петро КРАЛЮК , доктор філософських наук, професор Національного університету «Острозька академія»:

— Хотілося б вірити в краще, але, на мою думку, буде, як завжди. Тому без великого оптимізму дивлюся в майбутнє. Сумнівно, що в якісному плані новообрана Верховна Рада суттєво відрізнятиметься від теперішньої. Там вистачатиме людей, далеких і від законотворчості, й від державного управління. Але чи не найбільшою проблемою буде велика група депутатів-бізнесменів, які відстоюватимуть свої вузько корпоративні інтереси.

Чи не єдиний позитив цієї Верховної Ради бачу в тому, що вона в політичному плані буде більш чітко структурованою. Її політику визначатимуть три політичні сили — Партія регіонів, БЮТ та «Наша Україна». І тут ми вже наблизились до класичних європейських демократій. Майбутнє політичне життя України залежатиме від того, як ці сили домовлятимуться між собою. У цьому, певно, й буде найбільша проблема. Бо наші політики (принаймні більша частина з них) ще не навчилися домовлятись і вести гру за цивілізованими правилами. Їм хочеться все й відразу. Й, відповідно, бракує стратегічного мислення та розуміння реальних національних інтересів. Зараз обговорюються різні сценарії розвитку, їхні недоліки та переваги. Мовляв, що буде, коли виникне «помаранчева коаліція» чи, наприклад, «синьо-помаранчева». Тут хотілося б нагадати банальну річ: історія повторюється. І, як на мене, ми матимемо повторення приблизно тих процесів, які відбувалися між останніми президентськими й нинішніми парламентськими виборами. Хіба що ці процеси будуть розтягнуті в часі. Тому пригадується китайська мудрість- побажання: щоб не довелося тобі жити в часи перемін. Але ж ці часи нам треба пережити. І чи не єдиною втіхою для нас буде те, що життя ми матимемо цікаве. Можливо, аж занадто.

Олександр ВИННИКОВ , радник із правових питань Мережі громадянської дії в Україні:

— На мою думку, варіант із повторними виборами ще настільки ймовірний, що очікування від нової Ради можуть виявитися надто відірваними від реалій. Утім, хотілося б, щоб новообрані політики таки навчилися на власних недавніх помилках, якщо їм бракує часу вчитися на помилках попередників. Зокрема, очікую, щоб народні депутати не спровокували повторних виборів через неспроможність сформувати більшість.

Марія ЗУБРИЦЬКА , проректор Львівського національного університету імені Івана Франка:

— Чого можна очікувати від нової Верховної Ради? Ніби й природна відповідь мала б бути: горизонт сподівань українського суспільства майже незмінний, оскільки ми вже кільканадцять років поспіль сподіваємося, що Верховна Рада робитиме те, що роблять парламенти у всіх цивілізованих суспільствах. А саме — сумлінно та гідно виконувати свою високу місію служити всій українській спільноті, без огляду на те, які саме політичні ідеології сповідують парламентарії, які в них симпатії та вподобання чи які барви їхньої політичної символіки, під знаменами якої вони так палко обіцяли своїм виборцям захищати їхні інтереси та законодавчо створювати сприятливі умови для розвитку економіки, освіти й науки як стратегічно важливих ресурсів розвитку всього українського суспільства. А українське суспільство вимагає сьогодні конкретних модерних проектів свого розвитку, які під час виборчої кампанії йому чомусь, за винятком однієї-двох партій, не пропонували, а навпаки, заплутували народ у павутинні старої політичної риторики. Тому, з огляду на відсутність чітких програм, — так, ці вибори, на жаль, так і не стали конкуренцією сильних партійних програм, — не доводиться сподіватися на якийсь давноочікуваний прорив у роботі Верховної Ради. Навіть списки так званих прохідних кандидатів від партій, попри всю повагу до окремих з них, не засвідчують про існування інтелектуально критичної маси людей, спроможних гнучко та швидко пропонувати різні нові ідеї та проекти, відкинувши власні партійні амбіції. Бо якщо такі майбутні депутати є, то чому ми їх не бачимо на телебаченні, у пресі, чому для українського суспільства вони так і залишилися в тіні як сіра, не окреслена маса без сильного голосу, яка заховалася за плечима кількох публічних політиків, здатних на будь-яке питання будь-що відповідати, до речі, також не висловлюючи конкретних пропозицій щодо розв’язання конкретних проблем.

І, нарешті, я дуже хочу, щоб українська політична еліта, яку я особисто б не називала елітою, бо надто безвідповідальна вона перед своїм народом, подорослішала. Перша вечір і ніч після виборів найяскравіше засвідчили всю дитячу хворобу нашого політикуму, який з’ясовував, хто кого образив, хто кому подзвонив чи має подзвонити, рахувало щогодини чи, навіть, кожні 15 хвилин, скільки їх проходить до парламенту, розмальовувало різними конфігураціями майбутній парламент... І практично ніхто не пропонував якогось об’єднавчого сценарію розвитку задля всіх. А народ мав вкотре в Міжнародний день театру дивитися безплатно рекордно довгу виставу, де політики-актори вже забули про глядача, забули завчені на час виборів сценарії, розгублювалися від несподіваних запитань і, зрештою, втомлені ходінням від студії одного телеканала до студії іншого, не приховували певного роздратування. Видовище закінчується, починаються будні — так мислять дорослі, а діти живуть у світі суцільної гри. Настав час дорослішати...

Володимир ПРИТУЛА , політолог (Крим):

— Я давно не чекаю від політиків конструктивної роботи. У цьому їм дуже заважають різні власні інтереси, які вони ставлять вище за інтереси країни та суспільства. Проте кілька особливостей виборів, що відбулися, вселяють мені надію на краще. Вже можна сказати, що нинішній парламент буде більш структурованим, аніж попередній, оскільки фракцій менше й переходи з фракції у фракцію будуть неможливими. Це підвищить відповідальність депутатів за результати своєї роботи. Однак визначальною якістю нового парламенту буде його політична лінія та налаштованість на роботу «в унісон» із Президентом або врозріз із ним.

Друге питання — яким буде новий уряд і чи він також працюватиме «в унісон» із Президентом. Якщо всього цього не буде, то країну чекають не кращі часи безплідних дискусій і суперечок, конфліктів, криз. В умовах, коли кожен крок влади нині визначає долю країни й народу, коли сильний зовнішній вплив на процеси в Україні, наша країна навряд чи може дозволити собі ще кілька років «розладу і безладдя». Тому якщо не буде шансів забезпечити злагоджену роботу Президента, парламенту та уряду, то цілком можливо, що такий парламент є сенс розпустити й призначити нові вибори разом із референдумом за новою Конституцією.

Володимир ВОЛОВОДЮК , отаман Вінницького полку ім. Івана Богуна козацтва України:

— У складі майбутнього парламенту не викреслюється якась одна монополістична сила. І це добре. Бо примушує різні політичні сили домовлятись і працювати, щоб показати свою роботу перед виборцями, які їх підтримували. Ще один позитив у тому, що відсутність більшості однієї з політичних сил не дає можливості розслаблятись нашим парламентаріям. Якби в результаті голосування одразу вималювалася більшість певної партії чи блоку, її представники в парламенті не переймалися б питаннями створення коаліції, а вирішували б свої приватні інтереси за допомогою парламентських інструментів. Сподіваюсь, що «коаліція помаранчевих» повернеться до попереднього формату: «Наша Україна», БЮТ і соціалісти. «Регіони» ж перейдуть у жорстку опозицію, й це теж добре, бо спонукатиме їх до конкретних дій, а саме — контролювати владу. Єдине, що засмучує, — це те, що виборці чомусь віддали перевагу ліберальним (і популістським) силам, отже, в новому парламенті не буде представників партій націонал-демократичного крила.

Сергій БІЛОШИЦЬКИЙ , кандидат історичних наук (м. Хмельницький):

— Можна розглядати результати виборів як перемогу «помаранчевих», якщо взяти автоматично БЮТ, «Нашу Україну» й соціалістів в один блок. І можна розглядати як поразку чинної влади, тому що виграли протестні сили.

Фактично сьогоднішня влада — це союз «Нашої України» із соціалістами. Вони взяли разом трохи більше 20 відсотків. Як я розумію, решта — це втілення протестних настроїв наших громадян. Це стосується й БЮТ, і Партії регіонів.

Отже, цей парламент — начебто «пропомаранчевий», хоча настрої в суспільстві, загалом, критичні. Що ж до того, що буде? «Помаранчева» коаліція сама по собі не здатна довго й стабільно керувати регіонами. А всі інші коаліції — ідеологічно протиприродні. Тому в цьому парламенті, очевидно, через півроку або рік буде криза. Урядова. І будуть постійно змінюватися правлячі конфігурації. Тому я гадаю, що тим-таки Регіонам буде більший зиск від того, щоб «помаранчеві» утворили більшість і взяли на себе відповідальність за всі соціально- економічні катаклізми.

Отже, на черговій хвилі кризи, яка, очевидно, буде восени, Партія регіонів може ініціювати нову коаліцію. Фактично за цей рік існуюча влада має вичерпати свій ресурс. Отже, висновок: без опори на промисловий Схід неможливий розвиток країни.

Олена СТЯЖКІНА , доктор історичних наук, професор кафедри історії слов’ян Донецького національного університету:

— Незважаючи на те, що конфігурація нового парламенту загалом відома, конфігурація більшості продовжує залишатися інтригою. Заяви про те, що «помаранчева» коаліція відбудеться за будь-якої погоди й практично негайно, на мій погляд, більше схожі на бойовий клич індіанців, аніж на виразні та прагматичні міркування учасників переговорного процесу.

Варіантів коаліції існує кілька. «Помаранчевий» кабінет — лише один із можливих сценаріїв. Проте пропрезидентська партія, ймовірно, добре усвідомлює, що главою цього Кабінету буде лише Юлія Володимирівна. Або Кабінету не буде зовсім. Можна бути впевненими в тому, що прем’єр Юлія реально перетворить Україну в парламентську республіку, де роль Президента буде зведена до парадних привітань — з нагоди Дня Незалежності й Нового Року. Чи готовий Президент до існування у форматі Карло Чампі? Гадаю, ні… Опріч того, крім особистих амбіцій, існують ще й завдання, які стоять перед державою. Не знаю, чи усвідомлює сьогоднішня команда їх вповні. Проте завдання ці мають цілком об’єктивний характер. І перше серед них, на мій погляд, — це подолання розколу країни, визнання інтересів населення південного сходу такими ж значущими, як і інтересів населення Західної України.

Соромно слухати, коли державні діячі говорять: «Люди хочуть відновлення «помаранчевої» команди». Із цієї заяви очевидна або повна профнепридатність політиків, або погане знання географії, демографії й основ політичного аналізу, або… впевненість у тому, що на південному сході України живуть не люди. Або так: на південному сході люди не живуть. Проте це неважливо.

Важливо, щоб нова коаліція, нова більшість зуміла зробити все, щоб Україна повернулася з війни. Я б дуже хотіла якомога швидше побачити День народження «страны, вернувшейся с войны».

Насправді, країна це заслужила. І в цьому сенсі політикам необхідно відкинути особисте й почати діяти відповідно до обов’язку перед Батьківщиною. Якщо в арсеналі наших політиків є ще таке поняття, то формат нової більшості виявиться стійким і дієздатним, хоча й дещо несподіваним для виборців.