ЩОДЕННИК

20 січня

Від батьківської хати до автобусної зупинки — неблизький світ. Чого тільки не передумаєш, чого не побачиш.

За думками не зчулася, як спокій і тишу заполонило цвірінчання зграї горобців. Вони окупували один із кущів біля колгоспної комори. Через ледь прохилену браму із комори вибирається великий рудий кіт. Його погляд зупиняє гамір горобців. І сама завмираю в очікуванні розвитку подій. Один із сміливців на кущі перериває мовчанку задерикуватим «цвірінь», котячий погляд байдужіє, а я, зрозумівши, що це і є розв’язка, йду далі.

Пригадалося, як мати казала, що горобці лементують до негоди. Ясний захід сонця звечора не підтримав висновку горластих метеорологів.

...Наступного дня донька, виглянувши у вiкно, радісно гукає: «Мамо! Глянь, сніг іде!». Виглядаю й собі. На вулиці розгулялася справжня віхола. Сумую: знову замете шлях до рідного дому. Клята негода. Адже світ неблизький...