«Київське Дербі»: імпульс до міжнародного статусу

У змаганнях професіоналів виступив 51 спортсмен з усієї України. Напруженість боротьби наростала від виступу до виступу. Ніхто — окрім переможця цього року — майстра спорту Євгена Рябухи (Деркульский кінний завод) — не пройшов дистанцію без штрафних очок. У нагороду всі переможці — разом з уже названим Є. Рябухою — майстер спорту міжнародного класу Володимир Вощакін (2 місце, Олександрійський кінний завод) і Володимир Коломієць (3 місце, «Кінний театр запорізьких козаків») — отримали блискучі кубки і футболки з фотографією невідомого вершника на коні, котрий злітає над бар’єром. Організатори пообіцяли, що наступного року вручатимуть футболки зі знімком переможця нинішнього чемпіонату й це стане однією з традицій «Київського Дербі».

У центрі «поля» козаки в шароварах і вишиванках із Запорізького кінного театру варили на багатті для спортсменів справжній козацький куліш і підтримували їхні виступи піснями.

Якщо професійний конкур за складом його учасників можна було назвати національним, то любительський мав право претендувати на звання міжнародного. З 15-ти його учасників троє були не з України: головний редактор ICTV Дмитро Кисельов і його син Гліб представляли Росію, а Белла Бабус — США. Чотирнадцятирічний Гліб Кисельов (до речі, наймолодший учасник змагань) стрімко подолав всі складності дистанції й за часом навіть випередив свого батька, чий почерк істинного джентльмена, що виконує кожну вправу лише на «відмінно», викликав схвальні відгуки в публіки. Відповідаючи на запитання «Дня», чому він зайнявся саме цим видом спорту, Дмитро Кисельов сказав:

— Для мене це багато в чому закономірне: мій батько служив до війни в кінній артилерії, до речі, тут, у Києві, на Бесарабці. Мені здається, що це національний вид спорту і для України, і для Росії. Приємно, що на «Київське Дербі» запрошений козацький кінний театр. По-моєму, сам цей захід начебто говорить: «Ще не вмерла Україна!». Ще кажуть, що кінь підвищує чоловічу потенцію. Але я б використав цей вираз у переносному розумінні: чим більше людей якоїсь нації захоплюється кіньми, тим більшою є потенція цієї нації. Скажімо, в дореволюційній Росії, в складі якої була й Україна, при 150 млн. населення було 32 млн. коней, а зараз 1,5 — 2 млн. У Європі ж це співвідношення залишилося колишнім. Звичайно ж, нам також треба прагнути до того, щоб цей вид спорту став масовим. Мене батько посадив на коня в десятирічному віці, мій же син Гліб сів у сідло в дев’ять років — це хороший вік для початку заняттями їздою верхи, а в десять років я йому подарував коня. Після тривалої перерви, після компресійного перелому хребта, я вперше сів на коня, ще будучи в корсеті. Спочатку було нелегко, але потім з’явилася пристрасть. Щоб зрозуміти це почуття, треба пам’ятати, що кінь — це півтонни теплого тіла, це душа, це енергія. Тому я не став займатися, наприклад, штангою. У мене четверо коней — і я кожного люблю по-своєму. У ніч із 6 на 7 січня народилося лоша Санта. Сьогодні я виступав на Імберзі-90. Тут немає моїх коней. Планую, коли домовлюся з компанією, перевезти сюди маленьку Санту і ще двох коней.

Маршрут №2, для аматорів був, природно, більш легким: для них важливо «чисто» пройти всі перешкоди, причому час не фіксувався. Щоправда, після перших виступів, коли стало зрозуміло, що рівень підготовки досить високий, журі все-таки вирішило залишити часовий показник. Переможцем у цьому змаганні став Олександр Онищенко, віце-президент Федерації кінного спорту України.

Ну, а ті, хто відвідали «Київське Дербі-2001» вперше, обов’язково прийдуть у Пирогово наступного року — видовище цього варте.

P.S. Попри декілька падінь, які неминучі в такого роду змаганнях, під час «Київського Дербі- 2001» ніхто — ані коні, ані люди — не постраждали.