Маневри Барака: амбіцій більше, ніж логіки?
Рішення виконувача обов’язків прем’єр-міністра Ізраїлю Ехуда Барака не приєднуватися до утворюваного новообраним прем’єром Аріелем Шароном уряду спантеличило багатьох. За останній місяць оглядачі вже звикли до політичних зигзагів Барака, коли він, не змигнувши оком, змінював свої рішення з інтервалом у кілька днів. Після поразки на загальнонародних прем’єрських виборах Барак заявив, що змушений піти з великої політики, залишивши головування у Партії праці, а також місце в парламенті. Однак менш ніж через два тижні стає відомо, що він погодився приєднатися до уряду Аріеля Шарона, аби обійняти посаду міністра оборони. Раптом Барак уже на п’ятий день змінив своє рішення і звернувся з листом до Шарона, в якому заявив про небажання співпрацювати в новоформованому уряді.
«Я вирішив не входити до уряду національної єдності як міністр оборони або ж у будь-якій іншій ролі, і я дійсно маю намір залишити на певний проміжок часу свою дипломатичну і політичну діяльність, як я й обіцяв із самого початку», — мовиться в переданому до Шарона листі Барака. Здоровому глузду логіка дій Барака фактично не піддається. Згідно з офіційною версією, колишній прем’єр не приєднається до коаліційного уряду лише тому, що Шарон віддає надто багато урядових місць праворадикальним партіям. Одначе про такі наміри Шарона було відомо задовго до попередньої згоди Барака приєднатися до уряду, навіть задовго до виборів. Більш імовірним видається, що на Барака було просто здійснено шалений тиск iз боку однопартійців, які, схоже, не могли змиритися з лояльністю їхнього шефа до Шарона. У будь-якому разі — правдивість чи хибність останньої версії — засвідчить обговорення Партією праці планів щодо кооперації з «Лікудом». Для «трудовиків» дали часу на роздуми до понеділка. У випадку їхньої відмови від участі в уряді Шарон попередив, що змушений буде затвердити міністерські посади переважно з правих сил.
Від попередження Шарона, правда, віддає не стільки погрозою, скільки відчаєм. Співпраця з Партією праці для нього ще більш необхідна, ніж менше року тому Барак потребував такого співробітництва від «Лікуду» при формуванні власного уряду єдності. Для Барака тоді ризик полягав у втраті влади, припиненню впливу у впровадженні зовнішньополітичних рішень після одного року керівництва країною. Для Шарона ж неучасть впливових в Ізраїлi «трудовиків» означає кінець без політичних починань. По-перше, закріплений за Шароном образ жорсткого лідера зовсім не сприяє припиненню кровопролиття на Близькому Сході. Швидше, тільки спонукає до його продовження. За таких обставин переговорний процес у регіоні можна вважати похованим щонайменше на термін перебування при владі Шарона. Про позицію Заходу в цьому разі згадувати навряд чи варто: прихована підозра впливових країн цього світу зрештою може перетворитися у відкрите ігнорування, засудження, якщо не конфронтацію до ізраїльської верхівки.
Єдиною надією Шарона поки що лишається колишній ізраїльський прем’єр, лауреат Нобелівської премії миру, однопартієць Барака Шимон Перес, який на противагу від Барака не поспішає із декларуванням однозначної позиції щодо участі в коаліційному уряді. Подейкують, що Перес, якого досі розглядали як кандидата на посаду міністра закордонних справ, міг би цілком виконувати функції міністра оборони. Існує навіть підозра, що Шарон, ведучи переговори з Бараком, одночасно таємно обговорював обіймання посади міністра оборони саме з Пересом. Що, власне, не могло не обурити і Барака...
