У кожному жарті є частка... свободи слова

Про перші телевраження після виборів президента у Росії ми вже встигли поговорити «гарячими слідами» у «Дні» за 28 березня. Так що сьогодні на продовження теми — і на цей раз уже, передусім, з точки зору інтересів телеглядачів України — я спочатку нагадаю про ще два цікаві і досить символічні епізоди у висвітленні виборів російськими телеканалами. Першим із них був сюжет НТВ із села Урив Воронезької області, де якраз відбувалося переобрання голови місцевого колективного господарства. У сюжеті кадри виступу з трибуни сільського клубу добре відгодованого директора Василя Вєнікова супроводжувалися синхронами селян про те, що він і п’є, і дозволив розкрасти все довкола, і що роботи у селі немає, люди голодують, і т. п., і т. ін. Ще однією паралеллю йшли кадри з радянського часу, на яких — процвітаюче господарство, доглянуті величезні ферми, завод з переробки чогось, своя електростанція... І, відразу ж, репортажні зйомки сучасних реалій: давно вже не працюють завод, електростанція, занедбані приміщення, понівечене обладнання, вибиті вікна, пуста ферма, поля, що всіяні трупами корів, кілька десятків ще живої худоби — худої до непристойності... І — фінал сюжету: кореспондент розказує, що виступ директора триває ось уже третю годину, причому виголошує він із цієї сцени ті ж самі слова ось уже третій рік, що поступово зал клубу наповнюється запахом перегару, обличчя селян у залі соловіють, на них з’являється подоба усмішки... Голосування відбувається, як завжди: усі «за». У тому числі «за» директора проголосували й ті, хто зранку щось озлоблено кричав у камеру... «Чому?» — питає на порозі клубу кореспондент НТВ в одного із сільських персонажів. А той відповідає: а кого ж іще обирати? Кращого за Вєнікова не буде... Інший селянин додає: «Так бояться ж усі піти проти. Ось я завтра прийду до сільради, попрошу теля — а мені відмовлять, бо я проти голосував»... Після цього кореспондент НТВ говорить: якщо хтось із глядачів подумає, що, мовляв, від цих людей не можна нічого чекати іншого, мовляв, багатовікові традиції рабства... Так я скажу: у цій місцевості ніколи не було кріпацтва. Село Урив було козачою слобідкою, з віковими традиціями волелюбності...

Другий момент був зовсім побіжним, і пов’язаний він, радше, з творчим браком кореспондентів РТР . На НТВ досить кумедну появу В.Путіна у своєму виборчому штабі у ніч виборів — у спортивній куртці і з дружиною у блискучому напіввечірньому вбранні — було показано у прямому ефірі мовби між іншим, з якимось закадровим безвідносним до ситуації коментарем. А ось РТР явно поквапилося з очікуванням якоїсь сенсації, і внаслідок цього на екрани кадри приїзду Путіна в Александр-хауз потрапили як чорновий матеріал, не озвучений, на фоні суперечки студійних журналістів і репортерів з місця події, хто і що повинен показати глядачам і як прокоментувати... І от у якийсь момент цієї метушні хтось із ведучих у студії — чи то В.Молчанов, чи то М.Сванідзе — запитав колег: ну а ще щось, крім Путіна, що йде коридором, у вас є?!.. Сміх і оплески у студії були адекватною реакцією на цю репліку, якою технічний і творчий брак колег перетворився на досить точну метафору, якщо не забувати про спільне «походження» Штірліца і Путіна...

Наші сусіди-росіяни скаржаться на своє ТБ. А тим часом, навіть в умовах абсолютно нудної, безальтернативної виборчої кампанії, в умовах масової втоми від катаклізмів демократії і явної обережності навіть найнезалежніших телеканалів стосовно «сірого кардинала» — В.Путіна, російське ТБ змогло-таки виконати ту рутинну роботу, якої чекають від ТБ демократичних країн. Російське ТБ — завдяки, звичайно ж, передусім НТВ, а) сприяло громадським дискусіям на кардинальні теми політичної, економічної дійсності країни; б) стежило за діями влади очима «громадського контролера»; в) розкручувало особистостей, які є у Росії провідниками ідей громадянського суспільства. З одного боку, попри побоювання багатьох у Росії з приводу нелюбові В.Путіна до вільної преси, для чого є, прямо скажемо, достатньо підстав, поки що власті у Росії не примусили НТВ змінити свої принципи, про які ми говорили вище, та й РТР почало «підтягуватися» до образу каналу, який, хоч відстоює, насамперед, інтереси влади, держави (на відміну від орієнтованості НТВ на інтереси суспільства), однак, у цивілізованішому, не такому жорсткому, не такому однозначному варіанті.

З іншого боку, для виконання ось цієї самої рутинної роботи демократичного ТБ у наших російських колег є творчий потенціал. Вони і хочуть, і головне, можуть інформувати й аналізувати і вибори, і ситуацію у передвиборній Росії багатогранно, багаторівнево, особистісно, вражаюче. У їхніх телепублікаціях знаходилося місце і для метафор, і іронії, і емоцій, і гострої полеміки. Внаслідок чого у мене, наприклад, складається враження, що наш, вітчизняний, телеглядач, якому доступні російські телеканали, набагато яскравіше, об’ємніше і глибше уявляє собі політичні й економічні розклади у Росії, ніж в Україні. Набагато краще знайомий зі всіма основними політперсонажами Росії — ніж України. І тут якраз справа не лише у тому, що у нас — чогось не можна, а у них — можна. Справа і в нашій готовності професіонально викластися там, де можна. Взяти, скажімо, висвітлення тієї ж російської передвиборної і виборчої кампанії українським ТБ. Зовні здавалося, що наші телеканали так знудилися за можливістю об’єктивного аналізу ситуації, з яким до процесів в Україні підступатися загальнонаціональним каналам практично заборонено, що з увагою до Росії навіть трохи переборщили. Особливо на «1+1» , де протягом одного тижня вийшли два «Епіцентри» на цю тему, «Особливий погляд» і «Табу» М.Вересня. Втім, тема виборів, як і тема взаємовідносин України й Росії, і наших культур — настільки багатогранна, що, може, нею і не можна перегодувати. Якщо, звісно, спробувати копнути вглиб — і у різні сторони, а не довбати в одну цеглину, що попала під лопату... Та, на жаль, щось подібне і відбулося на нашому ТБ. Врешті, всі численні обговорення виборів у Росії зводилися у нас до одного питання: чого чекати Україні від приходу В.Путіна? Коли це звучало в «Епіцентрі» і в «Особливому погляді» уперше — було цікаво, про що я вже писала у минулому п’ятничному номері. Та коли почали товкти воду у ступі і у «Табу», і в «Епіцентрі» знову... Я не буду говорити про рівень компетентності декого з гостей студій або учасників масовки — коли, скажімо, шановний керівник однієї з молодіжних вітчизняних організацій протягом усієї передачі зміг висловити одну думку: мовляв, навіщо ми стільки уваги приділяємо виборам у Росії? Нас мають хвилювати тільки наші інтереси і наші внутрішні ресурси (ну, звісно, Україна ж бо живе у безповітряному просторі, і Росія до нас — як те ж Зімбабве — ніякого відношення не має)... Або коли у студії «Епіцентру» хтось із журналістів розмірковує про те, що взагалі-то Путін — великий інтелігент, і блатнувата лексика, на зразок «мочити», — це все підступи іміджмейкерів (тим часом, щоб засумніватися у цьому, досить не тільки пригадати перли В.Путіна з різних інтерв’ю («за одного убитого російського солдата — десятьох найманців «покласти»)... Втім, Бог із нею, з тією компетентністю. Прикро інше: російське ТБ здатне використати будь-який інформаційний привід для обговорення саме глобальних явищ у розвитку суспільства. Ми не будемо зараз говорити про те, наскільки подібна роль ТБ значима для процесів, що відбуваються в Росії. Наскільки ТБ на них впливає. Бо питання про те, наприклад, чи багато для Г.Явлінського неповних 6% голосів у нинішній Росії, чи мало, і скільки було б цих голосів, якби його не розкручувало те ж НТВ — це тема для спеціального дослідження. Як і роль в обранні В.Путіна нібито головного піарного чинника — війни у Чечні. Та фактом є те, що російська вдумлива й освічена публіка має можливість знайти на загальнонаціональних каналах своєї країни політичні програми, адекватні рівню її інтересів, аналітичних здібностей і потреб. А значить, має деяку підтримку — інтелектуальну, моральну, психологічну — для своєї позиції, зміцнюючись у відчутті несамотності і недаремності власних зусиль. Під час передвиборної кампанії і після неї на РТР та НТВ велося обговорення, що стало причиною поразки ліберальних демократів? Які глобальні причини такого вибору росіян? Яка відповідальність ЗМІ, інтелігенції?.. Якою може бути консолідуюча ідея для російського суспільства? Якими будуть подальші кроки Путіна — припустімо, він забере у олігархів ЗМІ, припустімо, почне відтісняти їх від політичної влади... Або ж — не почне? Хто ким керуватиме: президент — командою, чи команда — президентом?..

На жаль, на наших загальнонаціональних каналах, українських, подібного рівня проблеми практично не обговорювалися у зв’язку з власними виборами у жовтні-листопаді 1999 року. По-перше, і можливостей для відносного вільнодумства та плюралізму думок було, м’яко кажучи, небагато: дві ночі після першого і другого туру виборів. По-друге, до такого рівня обговорення виявилися не готовими ні журналісти у більшості своїй, ні учасники дискусій.

Тепер вибори в Росії знову дали нам масу можливостей і аналогій для аналізу ситуації і в Україні, і загалом у пострадянському просторі: про перспективи демократії, про причини кризи опозиції, про феномени масової свідомості і впливу на нього інформаційних технологій, про концепції майбутнього держав-уламків російської імперії, про етичні аспекти сучасної політики тощо. На жаль, нічого цього і нині не було на нашому екрані. Знову не склалося. Так, про нинішні піарні російські технології — безвідносно до ситуації в Україні — говорили якось в одному із сюжетів «Подробиць» («Інтер») . Так, про особливості нинішніх демократичних виборів у Росії — як особливої маніпульованої демократії, спробував щось запитати в «Епіцентрі» В.Піховшек, але щось його не дуже підтримала студія, а до аналогій з Україною перейшли тільки в той момент, коли заговорили, що, дякувати Богові, ось у нас немає війни, так що, мовляв, не можна говорити, що у нас повторюються всі московські технології... Винахідливіше, до речі, тему запозичень продовжив Роман Скрипін у нічних «Вікнах» (СТБ) 27-го березня: мовляв, важко собі уявити, щоб Л.Кучма призначив собі наступника, щоб заради передачі влади була розпочата війна... Україну і Росію зближує психологія спільного «совка». Та зараз, підсумував Роман, у Росії перемогла психологія імперії, що навряд чи загрожує українцям... Так, досить- таки нестандартне бачення передвиборної ситуації у Росії запропонували «Погляд у світ» (УТ-1) та «Вікна у світ» (СТБ) . Однак усе це не вийшло за межі констатації відомих фактів та їх проекції на взаємостосунки України і Росії з точки зору інтересів державних систем. Про перспективи громадського, відкритого суспільства у Росії і в Україні у нас не говорив ніхто. А от у Росії саме ця точка відліку стала основною для більшості дискусійних і деяких аналітичних проектів НТВ і РТР (на відміну, ясна річ, від позиції ГРТ та ТВЦ).

Так що невипадковим здається і ще один нюанс: чи можете ви пригадати, щоб на нашому ТБ до дискусій на політичні теми запрошували людей відомих, масштабних — але не політиків? Щоб цікавилися думкою тих із них, хто не поспішає «запопадливо» кланятися і розписуватися у власній готовності прислужитися, а має досить незалежну позицію? Із виборчих дільниць Москви на НТВ Фазіль Іскандер підкреслював небезпеку принципу «мета виправдовує засоби», який сповідується путінською командою. Юрій Любимов наголошував на необхідності сильної альтернативи влади — яка б допомагала останній не «зариватися». Віталій Вульф нарікав на те, що нинішнє життя змушує людину пристосовуватися до зовнішнього середовища — замість того, щоб жити виключно внутрішніми цінностями... У «Голосі народу» НТВ регулярно з’являються відомі письменники, режисери, актори...

Ви бачили коли-небудь, щоб на українських виборчих дільницях цікавилися думкою про політичних лідерів і політичний вибір, політичними оцінками Ліни Костенко, Павла Загребельного, Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Ади Роговцевої, Івана Дзюби та інших — якщо вони не виступали у ролі довірених осіб та учасників команд підтримки?.. І чи часто у якихось ток-шоу про політику (а не сексуальні примочки, скажімо) беруть участь у нас інші рівні їм за масштабом неполітичні особистості? Між тим це саме вони здатні внести у підкилимову політику — адекватну публічну оцінку, причому оцінку, тісно пов’язану з етичними критеріями... Страх, який мають наші винятково моральні політики (якщо судити за їхніми деклараціями) — перед громадською експертизою своїх діянь — сковує і наше ТБ? Чи та «пурга», якою частіше за все прагнуть забити наші мізки під видимістю елітарних чи всенародних обговорень — це передусім професійні лінощі і поверховість наших телеасів і теледебютантів?

Можливо, з пошуку відповіді саме на ці запитання і потрібно починати дискусію про причини вторинності і провінційність українського ТБ, його безмірну віддаленість від потреб та інтересів суспільства, які далеко не завжди ідентичні з інтересами держави? Можливо, на такий рівень обговорення проблем українського телебачення треба виходити, у тім числі і в ефірі телеканалів, а не тільки на сторінках газет?

Поки що ж я, нарешті, поясню, до чого це я на початку матеріалу детально описала сюжети російського ТБ у ніч після російських виборів. Як ви гадаєте, шановні читачі, могли б такі речі — і подібний репортаж із села у момент виборів керівника господарства, і мимобіжний жарт про майбутнього президента — пройти по якомусь нашому, українському, каналу? Чи могли зробити щось подібне на якомусь нашому каналі? Отож...