Видатному вченому ХХ століття Борису Євгеновичу Патону сьогодні — 80 років
Про професійний і життєвий шлях видатного вченого розповідають колеги і друзі Бориса Євгеновича.
«ПЕРШОПРОХОДЦІ»
Данило ДУДКО, академік НАН України, завідуючий відділом нових способів зварювання Інституту електрозварювання:
— Із Борисом Євгеновичем я познайомився 1943 року на найбільшому танкобудівному заводі в Нижньому Тагілі, куди прийшов працювати після закінчення Уральського індустріального інституту в Свердловську. У той час співробітники Інституту електрозварювання допомагали заводу освоїти розроблену напередодні війни технологію зварювання під флюсом.
Кожен автомат для зварювання під флюсом, керований робітником-початківцем, замінював працю вісімдесяти досвідчених зварників і значно підвищував якість зварних швів. Застосування зварювальних автоматів в умовах гострої нестачі кваліфікованих сил вирішувало найважливіше завдання оборонного виробництва.
Співробітники інституту на чолі з директором безпосередньо брали участь у монтажі й наладці зварювальних установок, стикаючись із безліччю труднощів через особливості нового способу зварювання.
Цікаво, що, незважаючи на крайню зайнятість Бориса Євгеновича роботою у цехах заводу, він встигав займатися науковими дослідженнями. А через деякий час, 1945 року, захистив на базі проведених на Уральському заводі робіт кандидатську дисертацію.
З особливою теплотою згадую я ті важкі роки війни. Мені, вчорашньому студенту, пощастило працювати з двома дуже талановитими й чудовими вченими — Патоном-батьком і Патоном-сином. Безумовно, вони дуже різні люди, але обидва належать до «першопроходців». Завдяки якійсь особливій інтуїції вони відчували й відчувають, що необхідно суспільству в той чи інший період, і роблять все можливе для того, щоб задовольнити цей запит.
Цікаво, що «першопроходці» ніколи не зупиняються, — розв’язавши одне максимально важке завдання, вони починають шукати й розв’язувати інше. На мій погляд, подібним людям людство зобов’язане не тільки науковими й технічними досягненнями, а й рівнем інтелектуального та духовного розвитку.
Часто кажуть, що молодший Патон зробив таку блискучу кар’єру тільки завдяки успіхам батька. Це далеко не так. Борис Євгенович завжди йшов своїм шляхом. І якщо Євген Оскарович прославився як неперевершений фахівець в області мостобудування, то Борис Євгенович відбувся як вчений у сфері електрозварювання.
У середині 1944 року співробітники інституту повернулися до Києва. Борис Євгенович очолив електротехнічний відділ Інституту електрозварювання і, як мені здається, дуже швидко зумів організувати роботу, зібрати навколо себе розумних, талановитих людей і принадити їх своєю ідеєю. Ми працювали з 8 ранку до 23 години вечора, практично без вихідних, й отримували величезне моральне задоволення від роботи та отриманих результатів.
1969 року під безпосереднім керівництвом Бориса Євгеновича було підготовлено експеримент із зварювання в навколоземному космічному просторі. Провів експеримент на космічному кораблі «Союз-6» космонавт В. Кубасов за допомогою створеної в інституті установки «Вулкан». Завдяки цьому експерименту відкрилася можливість застосування зварювання при монтажі металоконструкцій у космічному просторі й проведенні необхідних ремонтних робіт.
Борис Євгенович користувався авторитетом не тільки у співробітників, а й у керівництва інституту. Очоливши інститут 1953 року, він зумів добитися, що Інститут електрозварювання ім. Е. Патона було визнано головним центром із питань зварювання всесоюзного значення. Наш інститут почав активно розвиватися. На початок перебудови в ньому працювало понад 12 тисяч чоловік. Зараз набагато менше. Але всі працюючі регулярно отримують заробітну плату.
«ВІН НАМАГАЄТЬСЯ ЗБЕРЕГТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ НАЦІЇ...»
Борис МОВЧАН, академік НАН України, директор Міжнародного центру електронно-променевих технологій Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона:
— Центр, який я очолюю, було створено кілька років тому на базі відділу електронно-променевих технологій. Подібна форма роботи дозволяє нам реалізовувати свої розробки на європейському ринку й оплачувати працю своїх співробітників.
Наш центр в інституті був першим. Ні я, ні мої колеги не знали правил, за якими треба працювати в умовах ринкової економіки. І тільки завдяки підтримці Бориса Євгеновича, його вірі в те, що результати нашої роботи зацікавлять покупця, ми змогли створити те, чим сьогодні гордимося.
Передусім хочу розповісти про Бориса Євгеновича як про керівника й людину.
В Інституті електрозварювання ім. Є. Патона я працюю із січня 1951 року. У мене вкрай важкий характер. І, напевно, якби не вміння Бориса Євгеновича працювати з людьми, уважно вислухувати всі їхні проблеми, запитання й пропозиції, я давно б пішов із інституту. Я завжди по-доброму заздрив директору, коли в тих чи інших ситуаціях він виявляв разючий спокій і витримку.
У нашому інституті ніколи не було диктатури керівника. Інститут, швидше за все, можна назвати своєрідною парламентською республікою, де кожен має право заявити й відстояти свою точку зору.
Борис Євгенович працює в дуже напруженому графіку, проводить першу половину дня в інституті, а другу — в академії. Проте завжди встигає «підкинути» своїм колегам нову ідею для розробки. Згодом, коли ідею вивчено й пророблено, керівники відділів збираються у директора й разом обговорюють шляхи її реалізації.
Хочу відзначити цікаву й важливу деталь: будучи керівником такого великого інституту й Президентом академії, Борис Євгенович залишається людиною, дуже схильною захоплюватися. Він швидко реагує на нові й цікаві ідеї, всіляко підтримуючи їх. Прикладає максимум зусиль для їхньої реалізації.
Украй важко йде на звільнення співробітників. Перш ніж ухвалити рішення про це, намагається знайти для людини відповідну посаду, де вона змогла б себе виявити найкращим чином. Патона часто звинувачують у гігантоманії: мовляв, він створив величезний інститут, недозволенно розширив штат Академії. Але Борис Євгенович уміє збирати й цінувати талановитих людей.
У нашій країні у часи Союзу зруйнували кілька наукових шкіл, створити їх наново так нікому й не вдалося. А без них жодна країна не може назвати себе цивілізованою державою.
Патон намагається у сьогоднішніх важких економічних умовах зберегти інтелектуальний потенціал нашої країни. Дай Боже, щоб йому це вдалося.
«КОЛИ ВІН ВЕСЕЛИТЬСЯ, СУМУВАТИ НЕМОЖЛИВО...»
Анатолій КРЖЕВІН, генеральний директор ЗАТ «Наука — спорт»:
— Борис Євгенович завжди суворо дотримувався тієї думки, що, будучи керівником, зобов’язаний створювати місця відпочинку для своїх співробітників. Саме тому було побудовано прекрасні здравниці на Чорному й Азовському морях, створено наш спортивний комплекс.
Я очолюю спорткомплекс із 1985 року. До цього працював тут же тренером із тенісу. З Борисом Євгеновичем працюю й товаришую вже майже тридцять років. Мене завжди дивувало, що така зайнята людина, як Патон, ніколи не запізнювалася на тренування, а якщо йому й траплялося затриматися, то завжди телефонував і попереджав. Він дуже уважно завжди ставився до всіх співробітників комплексу.
У теніс Борис Євгенович грає справді чудово. Практично завжди виграє, але й не ображається, якщо програє. Останній гейм завжди присвячує коханій людині, але не признається, кому саме. Він завжди домагається поставленої мети й бажаного результату. Якщо хоче когось обіграти — зробить це обов’язково, не рахуючись із тим, яких зусиль для цього необхідно прикласти. Цікаво, що з однаковим азартом він грає як у теніс, так і в старі як світ «уголки».
Кілька років тому Борис Євгенович переніс серйозну травму (погано «вийшов» із води, коли катався на водних лижах) і операцію. Чесно кажучи, ми думали, що він більше не займатиметься спортом. Але не тут-то було. За дуже короткий термін Борис Євгенович практично повністю відновив спортивну форму.
Усі свята й дні народження Бориса Євгеновича ми зазвичай відзначаємо тут. Накриваємо величезний стіл на тенісному корті й веселимося від душі. Всі друзі Бориса Євгеновича знають, де проходить свято.
До речі, Борис Євгенович знає масу анекдотів і завжди був чудовим тамадою. Коли він веселиться, сумувати неможливо.
Майже тридцять років щосуботи й щовівторка я спілкуюся із цією чудовою людиною. Досі дивуюся його життєвим силам та оптимізму, вмінню жити, приносячи радість усім тим, хто його оточує.
Редакція «Дня» висловлює подяку фотохудожнику Ігорю Костіну за наданий у розпорядження редакції фотопортрет Бориса Євгеновича Патона.
ВІЗИТКА «Дня»
Борис Патон народився 27 листопада 1918 року в Києві у сім’ї відомого фахівця у галузі мостобудування, професора Київського індустріального інституту Євгена Оскаровича Патона. Після закінчення 1941 року Київського індустріального інституту за спеціальністю «електротехніка» працював інженером в електротехнічній лабораторії заводу «Червоне Сормове» у місті Горькому.
1942 року переходить на постійне місце роботи до Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона, співробітники якого в той час допомагали найбільшому уральському танкобудівному заводу в місті Нижній Тагіл освоїти розроблене незадовго до війни зварювання під флюсом.
1943 року молодого Патона за успішне впровадження нової технології було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
З 1950 по 1953 роки Борис Євгенович працює заступником директора з наукової частини Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона, а 1953 року заміняє батька на посту директора інституту.
1951 року Б. Є. Патона було вибрано членом-кореспондентом Академії наук УРСР, 1958 року — дійсним членом (академіком) АН України.
Із 1962 року Борис Євгенович Патон є беззмінним Президентом АН УРСР, нині Національної академії наук України.
№228 27.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
