Нетрадиційна класика від Габріеля Прокоф’єва

Габріель Прокоф’єв, він же DJ Габріель Олегович, він же Medasyn — відомий у Європі і в США продюсер, композитор і виконавець. Онук великого класика ХХ століття й одного з найбільш виконуваних композиторів класичної музики — Сергія Прокоф’єва. Тільки Габріель пішов стезею знаменитого родича. У своєму рідному Лондоні Габріель володіє великою компанією звукозапису — Nonclassical («Нетрадиційна класика»), яка просуває молодих музикантів і виконавців сучасної класичної музики. А ще Nonclassical — це нічний клуб, куди приходять, щоб... послухати Баха або Шуберта у виконанні симфонічного оркестру і діджейської установки. Таким чином Прокоф’єв-молодший робить класику більш доступною і ближчою по духу нинішній публіці.

38-річний британець Габріель Прокоф’єв прилетів на прем’єру свого Першого віолончельного концерту у Великому залі Петербурзької філармонії, де колись грав його великий дід — Сергій Сергійович Прокоф’єв.

— Габріель, розкажіть, як ви прийшли до музики?

— Прокоф’євська спадщина відіграла несподівану роль, — зізнався izvestia.ru Габріель. — Річ у тім, що мій батько був художником і скульптором: він завжди відчував, що перебуває в тіні великого предка, і чудово розумів усі тяготи носіння знаменитого прізвища. Тому він і моя мама вирішили не примушувати дітей до занять музикою. Вони виховували нас ліберально, розраховуючи, що ми оберемо свій шлях природним чином. У дитинстві я грав на піаніно, але мій перший композиторський досвід був пов’язаний із написанням попсових пісень на пару із шкільним другом. Мені було 10 років. Тінейджером я співав і грав у поп-гурті. Саме там я відкрив щастя композиторського ремесла, усвідомив, що це найбільш приголомшливіша річ, якою я можу займатися: у першу секунду нічого не немає — і раптом через мить у мені звучить мелодія.

У ті самі роки я написав кілька класичних композицій, які мали успіх. Тоді я вирішив піти в університет на філософію і класичну музику, а потім отримав диплом із композиції. Подвійне життя тривало довго, але у результаті я віддалився від клубної, електромузики, хіп-хопу і зосередився на музиці академічній.

Починаючи з Бетховена, композиторів прийнято сприймати як богів. Композитори звикли, що будь-яка їхня примха має бути задоволена, і пишуть музику, яку абсолютно неможливо зіграти. Я хочу, щоб виконавці почувалися частиною музики, а не машинами для її відтворення. Мабуть, нам варто повернутися назад, до виразності, до емоцій і не зациклюватися на академізмі.

— Батьки назвали вас саме Габріелем чи Гавриїлом?

— Габріелем. Швидше за все, мене назвали на честь каплиці святого Габріеля в соборі Кентерберійському. Звучання російської мені добре знайоме, оскільки я часто чув мову батька, але він ніколи не говорив по-російськи зі своїми дітьми. Він емігрував до Англії за жахливих обставин. Батько хотів одружитися з англійкою, але через холодну війну радянська влада не давала йому дозволу на шлюб упродовж шести чи семи років. Через рік після того, як вони одружилися, його дружина померла. У такому жахливому стані він виїхав до Англії. Батько не міг повернутися до Росії — його заарештували б за незаконний виїзд, і був упевнений, що його діти ніколи туди не повернуться.

— Ваш дідусь любив пройтися сталінською Москвою в жовтих черевиках, у дорогій французькій краватці. Ви теж небайдужі до одягу?

— Дід мав неймовірну самовпевненість. Я дещо скромніший. Намагаюся добре одягатися, але у мене немає пристрасті до шопінгу. Якщо стану більш публічною людиною, тоді, мабуть, почну робити своїм одягом більш яскраві заяви.