Пропало всьо, але надія не згасає!

Форум відкрився ніби поспіхом: церемонія відкриття в Оперному театрі була позначена якоюсь метушливою швидкістю презентації гостей та фестивальних програм. А представляти було що. Міжнародний конкурс, два конкурсні змагання українських фільмів (короткого та довгого метру), українські та іноземні гала-прем’єри. Крім того, ретроспективи: Фестиваль фестивалів (де представлено помітні роботи зі світових фест-змагань), тиждень російського кіно (тут справді цікаві, сильні роботи). 90-й річниці від дня народження Сергія Параджанова присвячена ретроспектива його фільмів, у яку вписується й конкурсний ігровий фільм «Параджанов» українки Олени Фетисової та француза Сержа Аведікяна. Крім того, в Літературному музеї вже відкрили виставку параджановських робіт з музею в Єревані.

Не забули й одеситів: у програмі «Одеські кінематографісти представляють» — це стрічки молодих митців. З особливим інтересом очікують показу нового фільму Кіри Муратової «Вічне повернення». Кіру Георгіївну, до речі, уже бачив кілька разів, вона дисципліновано відвідує чимало переглядів. Бо просто любить кіно — і не тільки своє, як чимало кінематографістів, — ото й уся розгадка.

Для слухачів Літньої школи майстер-класи проводять кінематографісти, чиї імена не потребують представлення: режисери Ульріх Зайдль, Емір Кустуріца, Іржі Менцель, знаний продюсер, він же голова журі міжнародного конкурсу Олександр Роднянський, Йос Стеллінг...

ЛЮДИ, ЗВІРІ ТА БДЖІЛКИ У ЦВІТІ

Уже вдруге в Одесі відбуватимуться презентації проектів фільмів українського виробництва або тих, що мають бути в копродукції з Україною. До них долучено панельні дискусії, майстер-класи щодо питань продюсування, маркетингу. У вівторок і середу відбулися перші такі презентації.

По суті справи Одеський кінофестиваль перетворюється на головну подію українського кінороку. Не в останню чергу завдяки великій програмі вітчизняних кінокартин. Міжнародний конкурс в основному складають фільми, помічені й відібрані на інших фестивалях, тому проблематично закликати сюди серйозну іноземну пресу — все це журналісти вже бачили. Відтак найцікавішим є власне українська програма та програма російських стрічок.

На відкритті фестивалю запам’ятався виступ Роднянського і його тверда віра в те, що невдовзі в українському кіно буде створено необхідний для повноцінного розвитку контекст. У виступі президента фестивалю Вікторії Тігіпко вразила цифра: буцімто на вітчизняний конкурс було запропоновано близько двохсот (!) фільмів. Яких саме уточнено не було, й тому можна зрозуміти так, що ми стоїмо на порозі розквіту нашої кіноіндустрії. Випромінювати оптимізм щодо найближчих перспектив українського кіно в нас стало заледве не модою. Тільки ж підстави для цього поки що доволі скромні. Позитивні й обнадійливі зрушення безумовно є, однак навряд чи варто так поспішати з гучними заявами. Бо ж наразі і фільмів замало (двісті — це напевно з усіма дво- п’ятихвилинними стрічками, але ж це не індустрія), і показувати їх власне ніде — кінотеатрів у нас катма, у багатьох містах і містечках їх немає взагалі.

Ніби для ілюстрації оптимізму організатори обрали фільмом відкриття американську стрічку «Надія не згасне» молодого режисера Джеффрі Чендора (хоча в оригіналі фільм зветься All is lost — «Усе втрачено», або ж, коли ближче до нашого політичного лексикона, «Всьо пропало»). Герой стрічки — старий власник яхти (у цій ролі знаменитий актор Роберт Редфорд), що втрапляє в шалені пригоди опісля катастрофічної руйнації свого судна. Історія дуже нагадує оповідання «Старий і море» Ернеста Хемінгуея — про незламність людського духу в боротьбі з природою. Ефектно, часом зворушливо — одначе не більше того.

Подією, що ознаменувала входження у «фестивальні води», став для мене виступ Еміра Кустуріци (сербський режисер ще й добре знаний музикант) зі своїм оркестром на знаменитих Потьомкінських сходах просто неба. На відкритті Кустуріца отримав приз «Золотий Дюк» за значний внесок у кіномистецтво. Завдяки фестивалеві, він сказав, що Одеса для нього — це Ісаак Бабель («Перша іноземна книжка, яку я колись прочитав, була написана Бабелем»), Олександр Довженко («Найкращий для мене режисер німого кіно») та Потьомкін (вочевидь йшлося саме про сходи, навіки уславлені Сергієм Ейзенштейном у «Броненосці «Потьомкін»). Кустуріца згадує Довженка далеко не вперше, і справді деякі його фільми вочевидь «витекли» з Довженкових джерел.

Наступного дня на тих самих Потьомкінських сходах показали в супроводі живої оркестрової музики одну із найвидатніших стрічок «німого» кіно «Схід сонця» / Sunrise Фрідріха Мурнау. Кілька тисяч глядачів, немов заворожені, півтори години стежили за перебігом подій стрічки 1927 року народження. Історія любові і зради, яка заледве не трапилася і заледве не призвела до сімейної катастрофи... Ось вам приклад фільму на всі часи і для всіх глядацьких категорій. Така собі казка про Дюймовочку (героїня стрічки мініатюрна жіночка, з ляльковим личком актриси Джанет Геймор) та про підступи злої феї — приїжджої міщанки, яка намагається спокусити добропорядного фермера (Джордж О’Брайєн). Ага, ш-шас — нічого їй не обломилося, попри всі сприятливі ніби обставини, аж до жахливої бурі на озері... Справедливість перемогла, перемогли любов і доброта.

А вже перша конкурсна картина, американський фільм «Закохатися до смерті» Фредріка Бонда (шведа за походженням), продемонструвала, як у сучасному кіно розігрують казки про любов і смерть. Стрічка була у великому конкурсі Берлінського фестивалю. Вона більше нагадує повнометражний відеокліп з бездоганним відчуттям темпоритму. Історія хлопця, який після смерті матері і за її містичною намовою рушає до Бухареста. А там вже величезна кількість карколомних пригод — такий собі кримінальний «цирк на дроті». Кров тут ллється сторіками, трупи вистеляють пригоди героя — насолоджуйтесь, глядачі, красою смерті.

У недільній конкурсній програмі — найкраща поки що, на мій погляд, стрічка «Ланчбокс» / Dabba молодого індійського режисера Рітеша Батра. Епістолярний роман двох людей різних поколінь, що розгортається на тлі добре прописаного побуту індійців. В обох мало не все — пропало чи пропадає. У неї — сім’я, яка руйнується на очах через зради чоловіка. У нього — життя сходить на пси, бо ж пенсія — вибіг на останні метри життєвої дистанції. Одначе саме життя показано у своїй чарівності, люди тут — креативні й карнавальні, тож надія тут не тільки не згасає, а у фіналі справді матеріалізується, стає чимось реальним.

Конкурсні стрічки понеділка: «Бджілка» / Miele — повнометражний дебют актриси Валерії Голіно (копродукція Італії та Франції), де так само, як і в індійській картині, сходяться в непростому діалозі молода жінка і літній чоловік, а також «Люди і звірі» / Domestic молодого румуна Адріана Сітару. Власне це довільний переклад титульної назви фільму, де насправді усі домашні: і люди, які обертаються у просторі своїх квартир і сходових майданчиків, і звірі, що так само уперто заповнюють той самий простір...

У вівторок і середу конкурсну програму продовжили фільми «У цвіті» грузинки Нани Еквтімішвілі та німця Симона Гросса (про події 1992 року в Грузії), польський «Автоінспекція» Войтека Смаржовського (корупція, ще й жорстка, є і в Польщі) та «Параджанов» Фетисової та Аведікяна...

ТЕРПЛЯЧІ ФАНАТИ І ПАРАДЖАНОВ

У понеділок глядачі мали змогу подивитися нову картину Валентина Васяновича «Креденс». Рік тому, так само в Одесі,я була його ж «Звичайна справа», яку прийняли дуже тепло. Хоча в прокаті фільм пройшов доволі скромно...

«Креденс» у чомусь продовжує попередню стрічку режисера. Так само в центрі — інтелігент, цього разу на ймення Орест (Андрій Самінін), львівський віолончеліст. Усі події відбуваються у Львові напередодні Різдва та Нового року і розгортаються як у сім’ї, ба навіть ширше — родині, де всі надто ексцентричні і незрідка нещасні, і на роботі, де наростають конфлікти. Спокійний перебіг подій на початку дедалі більше загострюється. І коли спершу бабахнула тільки одна «рушниця», то під завісу їх набагато більше, і вони влаштовують цілий фейєрверк — емоцій і вчинків. Судячи з реакції глядацького залу фільм більшості сподобався. Це підтвердила й розмова глядачів з режисером та акторами опісля фільму.

У неділю в Літературному музеї відкрили виставку колажів Параджанова. А потому показом «Тіней забутих предків» розпочали і ретроспективу класика. Виконавиця ролі Марічки, легендарна актриса Лариса Кадочникова, розповіла цікаві подробиці історії створення фільму. На жаль, технічна якість показу була нижче критичної. Тьмяний екран, проблеми з відтворенням звуку... Одначе ж величезна аудиторія, здебільшого молодіжна, усе це терпляче витримала.

Наступного дня показали параджановські фільми, мало знайомі глядачам: дебютний «Андрієш» та кілька короткометражних стрічок. Із якістю показу цього разу було все добре. Однак здивувало те, що фільми не супроводжувалися жодним коментарем, без якого не все можна зрозуміти. Скажімо, щодо «Київських фресок», які так і зупинилися на етапі проб... Щось не дуже склалося з цією ретроспективою, а жаль. Радує тільки велика увага глядачів — на Параджанові вільних місць поки що не було.

Фото з сайта oiff.com.ua