Танці на кістках
Центром російської інформаційної картини світу цього тижня стала загибель співробітників ВДТРК Ігоря Корнелюка й Антона Волошина, які стали жертвами мінометного обстрілу блокпосту бойовиків у районі селища Металіст.
Із цієї події починались новини всіх російських телеканалів і політичних ток-шоу. Їй присвячували свої виступи депутати і громадські діячі, колумністи й політики. МЗС Росії прийняв з приводу загибелі співробітників ВДТРК спеціальну заяву. Представник ОБСЄ зі свободи ЗМІ Дунья Міятович заявляє: «Це ще одне жахливе підтвердження того, що недостатньо зусиль докладається для захисту журналістів, які з ризиком для життя розповідають про конфлікт в Україні».
Загальний зміст усіх виступів: убивство співробітників ВДТРК — це не просто вбивство на війні, а злочин проти свободи слова, проти права людей на інформацію. Ось що пише в «Известиях» поет і перекладач Ігор Караулов: «Наші очі й вуха — російські журналісти. Україна хоче виколоти наші очі, і гинуть Корнелюк і Волошин». Автор «Известий» наводить ряд: убивства Дмитра Холодова, Ганни Політковської і загибель Ігоря Корнелюка та Антона Волошина.
Я спеціально подивився останній репортаж Ігоря Корнелюка перед його загибеллю (Антон Волошин був оператором, і хоча ця професія вкрай важлива, однак зміст репортажу створює все-таки тележурналіст). Останній текст Корнелюка і зараз є на сайті «Вестей», його можна подивитись. Він називається: «У селищі Щастя карателі вирізали майже все місцеве населення». У тексті цей кошмар описано так: «У селищі Щастя зараз відбувається масова чистка. Знищують мирне населення, вирізують жінок і дітей, усіх — від 16 до 50 років — вирізують повністю». Кінець цитати.
Текст із таким заголовком і змістом можна вкидати у свідомість мільйонів громадян воюючих країн — Росії й України — лише в тому випадку, якщо на тисячу відсотків упевнений, що це правда. Звідки цю інформацію про локальний «геноцид» у межах одного населеного пункту отримав співробітник ВДТРК? Він сам у тексті вказує джерело. Це бойовик «Луганської народної республіки» на прізвисько Варан. Але Варан теж не є свідком тотальної різанини. Як пише сам Корнелюк, бойовик Варан знає про цей кошмар від жінки, яка є сусідкою одного з однополчан Варана. Тобто це інформація з третіх або четвертих рук. Це не журналістика. З таким фактчекінгом можна публікувати репортажі про вторгнення до Луганська батальйону озброєних до зубів рептилій із Сатурна. Втім, щось схоже російські ЗМІ публікують регулярно.
Ток-шоу «Політика» від 18 червня. Перший канал російського телебачення. Ведучі Петро Толстой і Олександр Гордон. Виступає Любов Корсакова, депутат Луганської обласної ради, головний редактор газети «Восход»: «Київську хунту (захищають), в українських штанях ходять негри. У нас НАТО в Україні!».
«Експерти» з Південного Сходу України на федеральних телеканалах — це взагалі предмет самостійного аналізу, якому є сенс присвятити окрему шпальту. Наприклад, Олександр Хряков, міністр інформації і масових комунікацій «Донецької республіки», вже тиждень практично живе в студіях російського телебачення. Тому інколи повторюється. У програмі «Політика» на Першому каналі він повторно оприлюднив свою «золоту формулу політології», яку вперше подарував світу на каналі «Росія-1» у програмі «Недільний вечір з Володимиром Соловйовим». Ось це відкриття: «Демократія — це коли вбивають росіян». Я ще коли вперше почув цю формулу, намагався пригадати, яких саме росіян убивали, скажімо, в епоху Перікла, що вважалася розквітом грецької демократії 2,5 тисячі років тому, але Хряков робить стільки дивних відкриттів в одиницю часу, що якось осмислити кожне з них абсолютно неможливо.
Ось і тепер, подарувавши світу ексклюзивну формулу демократії, Хряков тут же зробив ще одне відкриття. Виявляється, в Донецькому аеропорту засіли 300 найманців із далекого і не дуже далекого зарубіжжя. Але головне (о, жах!) — серед них переважають прибалтійські снайперші і негритянки. Люди, які дивляться російське телебачення, твердо переконані, що в Україні практично не залишилось нормальних людей, окрім тих, хто воює у Слов’янську. Решта — це суцільно бандерівці, фашисти, натовські негри і негритянки, і ось тепер ще прибалтійські снайперші.
Перетворивши мізки своєї аудиторії на випалену пустелю, що прагне нової дози наркотику ненависті, російські телевізійники вже й самі багато в чому стали заручниками сформованого ними колективного монстра, яким стала помітна частина російського народу. Ще більшою мірою таким заручником стала російська влада. У програмі «Політика» це мимоволі підтвердив один з ідеологів вторгнення в Україну, депутат Держдуми В’ячеслав Ніконов. Він повідомив про ті дії, які, на його думку, повинна найближчим часом зробити Росія: перекрити газ (уже зроблено), відкликати посла, підтягнути війська, визнати Донецьку і Луганську республіки. На думку Ніконова, Кремль повинен усе це зробити, оскільки, якщо «ми здамо Луганськ і Донбас, народ нас не зрозуміє і змете російських політиків».
Вважаю, що страх перед тією агресивною хвилею, яку спричинило 15-річне зомбування населення, рухає не одним лише Ніконовим.
Повертаючись до загиблих журналістів. Власник «Московского комсомольца» і голова Московської спілки журналістів Павло Гусєв збирає делегацію для поїздки в ОБСЄ, аби там вимагати вжити більш жорстких заходів щодо захисту журналістів. Не розумію, навіщо так далеко? Неподалік від редакції «МК», лише за пару зупинок на метро, за адресою 5-та вулиця Ямського Поля, 19, розташований офіс головного і безпосереднього винуватця загибелі співробітників ВДТРК — їхнього начальника Олега Добродєєва. Я все розумію про режим, про Путіна, але Добродєєва ніхто не приковував наручниками до керівного крісла. І бути кращим учнем у цій школі брехні теж ніхто не примушував.
Війна, яка триває нині на Південному Сході України, унікальна. Такої не було в історії людства. Ця війна не потрібна нікому. Ні Україні, ні Росії, ні жителям Донецька і Луганська, ні Європі, ні США (що б не говорили безрозсудні експерти і політики ток-шоу російських телеканалів). Головні безпосередні винуватці й організатори цієї війни — російські ЗМІ, які втовкмачили в голови 90% росіян і частини громадян Південного Сходу України, що Україну захопили фашисти, від яких її треба терміново рятувати.
Загиблих молодих людей, звісно, шкода. Вони, звичайно, співучасники злочину, але смерті вже точно не заслужили. Максимум — позбавлення права працювати за професією. Але це за умови життя. А зараз просто дуже шкода. Коли ми проводили прес-конференцію з нагоди створення незалежної профспілки «Журналістська солідарність», почали з хвилини мовчання.
А ось ті, хто зараз відтанцьовує на трупах загиблих і використовує їхню смерть для подальшого розпалювання війни, заслуговує на серйозне покарання. Їм дуже пощастить, якщо це буде стаття 354 КК РФ («Публічні заклики до розв’язування агресивної війни»). Це означатиме, що в Росії знайшлися сили, щоб змінити політику і припинити війну. Інакше перспективою може стати міжнародний трибунал. Це означає, що перед цим буде реалізовано настільки поганий сценарій для всіх тих, хто живе на пострадянському просторі, що про це не хочеться писати і думати, а треба просто запобігати.
