Хто кого «дотує»?

За підрахунками спеціалізованих органів фінансової розвідки до 2010 року з України через схеми фіктивного експорту та імпорту виводилось 11,6 мільярда доларів. 2010—2013 роках ця сума зросла до 20 мільярдів доларів на рік (!). Для порівняння МВФ, який «змусив» українську владу підняти комунальні тарифи та обкласти українських пенсіонерів податками, обіцяє дати у третьому транші лише 1,7 мільярда доларів.

Точних даних про темпи виведення коштів з країни за період з 2014 року, нам, на жаль, не вдалось отримати. Експерти називають лише приблизну цифру — 17 мільярдів доларів — за тою ж схемою фіктивного експорту-імпорту. За нашими даними, якими, до слова, зараз оперують і в НАБУ, лише державні підприємства і лише у 2014 році за попередніми даними вивели з країни 110 мільярдів гривень. 

І офшори — це лише початковий етап (так би мовити «етап» прання),  який проходять виведені з української ледь дихаючої економіки гроші. Далі ці мільярди осідають на рахунках країн першого світу. Звідси в українських екс- та чинних міністрів, податківців, митників та навіть Президентів — грандіозні апартаменти, , маєтки і бізнес в Лондоні, Сардинії, Ліхтенштейні...  З чого, за великим рахунком, можемо зробити висновок: економіки багатих держав отримують безкоштовну фінансову допомогу від... бідних і корумпованих.

Готуючи цей матеріал, ми знайшли трохи стару, але досить красномовну статистику. Учасники Ініціативи щодо повернення вкрадених активів ( Stolen Asset Recovery Initiative — СТАР ) з Вашингтона підрахували, що щороку країни, що розвиваються, від корупції втрачають до 40 мільярдів доларів і що за 15 років до 2011 року було повернуто лише п’ять мільярдів. Основна частина коштів так і не знайдена.

Тему цього «специфічного» кругообігу грошей у глобальній економічній системі світу  ми підняли у розмові з президентом Спеціального комітету експертів Ради Європи із взаємної оцінки заходів протидії відмиванню коштів та фінансування тероризму — MONEYVEL, головою підрозділу фінансової розвідки Князівства Ліхтенштейн Даніелем ТЕЛЕСКЛАФОМ в ексклюзивному інтерв’ю «Дню». 

— Банківські рахунки скількох українців сьогодні тримає заблокованими Ліхтеншнейн?  Та про яку суму йдеться?

 — Найперше зауважу, що ми не є членом Європейського Союзу, але ведемо таку ж політику щодо санкцій проти чиновників, які були запідозрені в корупції та відмиванні коштів, зокрема в Україні.

Наразі ми заблокували рахунки 24 осіб на суму близько 25 мільйонів доларів. Йдеться про суму на початок блокування. Тобто два роки тому. Звичайно, зараз ця сума вже є трохи іншою. Я не можу відповісти коректно якою саме.

— Як Держфінрозвідка Ліхтенштейну сьогодні співпрацює з українськими колегами щодо повернення вкрадених в України грошей?

— Попереду ще багато роботи. Україна передусім повинна довести, що ці активи були справді здобуті злочинним шляхом. Тільки після цього ми можемо говорити про їх повернення.  Все залежатиме від результатів кримінальних розслідувань, які будуть проведені в Україні. Якщо буде доведено, що ці активи здобуті кримінальним шляхом, або використовувались для фінансування протиправних дій, тоді ми зможемо їх конфіскувати. І, звичайно, в таких випадках ми 100%-во повертаємо гроші державі, з якої вони були виведені.

Звичайно, ми розуміємо:  на це потрібен час. Але Україна повинна все ж таки діяти більш оперативно.  Ми не можемо блокувати рахунки вічно.

— Який час ви можете тримати «підозрілі» рахунки замороженими?

— У нашому законодавстві немає норми, яка б визначала конкретний час. Все залежить від рішення суду. У Ліхтенштейні є прецедент, коли ми 10 років тримали замороженими рахунки. Йдеться про справу колишнього військового правителя Нігерії Сані Абачі.  І зрештою ми повернули Нігерії 168 мільйонів євро, які Абача  зі своїми сподвижниками розмістив на рахунках в наших банках.

Тому так важливо, щоб Україна сьогодні показала прогрес в національних розслідуваннях по справах щодо відмивання коштів українськими чиновниками. Без цього нам буде складно апелювати до суду, щоб він дозволив нам тримати рахунки заблокованими.

— Яке покарання передбачено в Ліхтенштейні для нерезидентів, якщо буде доведено, що вони використати фінансову систему князівства для відмивання «брудних» грошей?

— Ми говоримо про відмивання коштів тільки в тому випадку, коли буде доведено, що ці гроші були здобуті кримінальним шляхом. І ця частина роботи сьогодні залежить від нашої співпраці з Україною. Адже ми не можемо вести слідство на вашій території.

Є ще один важливий момент — люди в Ліхтенштейні повинні повірити, що йдеться саме про відмивання коштів здобутих нелегальним шляхом в Україні.

На жаль, сьогодні не має 100%-го успіху ні по одному, ні по другому моменту.

Сьогодні ми сконцентровані на тому, щоб допомогти Україні повернути вкрадені у неї гроші. Але є речі, які від нас не залежать.

— Моє запитання стосується все ж таки більше превенції — як Ліхтенштейн дбає про те, щоб нечесні чиновники з інших країн — і України в тому числі — не мали спокуси ховати вкрадене на території князівства? До прикладу, США зараз намагаються притягти  до відповідальності українського бізнесмена Дмитра Фірташа за підозрою у використанні американської банківської системи для відмивання коштів. Якщо вину буде доведено, покарання за це серйозне — конфіскація майна та тюремний термін. Наскільки суворим є законодавство Ліхтенштейну? Бо я розумію, корумповані чиновники чомусь його не бояться.

— Ви маєте рацію, в США значно суворіше законодавство у цій сфері. Нам же все ще дуже складно довести кримінальних характер походження грошей...

— Ви є президентом Спеціального комітету експертів Ради Європи із взаємної оцінки заходів протидії відмиванню коштів та фінансування тероризму — MONEYVEL. Наступного року організація відзначає 20-ту річницю від дня її створення. Яку ви самі даєте оцінку ефективності роботи Спецкомітету, який ви очолюєте?

— Сьогодні ми безпосередньо сконцентровані на обробці та аналізі звітів від країн-членів організації (а їй наразі — 34) щодо того, як вони здійснюють боротьбу з відмиванням коштів та фінансуванням тероризму.

Щороку кожна країна проходить оцінку в MONEYVEL. І якщо ви подивитесь на звіт, який був зроблений нашою організацією двадцять років тому і зараз, то ви побачите  це — дві великі різниці. Тому я переконаний, що ефективність нашої організації значно зросла. Держави стали значно серйозніше ставитись до нашої атестації.

Безпосереднім нашим впливом на успіх країн у цій сфері є їх маркування до білого, сірого чи чорного списку.

— Які санкції передбачені для резидентів «чорного» та «сірого» списку?

— Це не є прямі санкції як то штрафи чи блокування можливості отримувати кредити чи міжнародну фінансову допомогу. Йдеться про перепони для здійснення певних видів банківських операцій. Скажімо, якщо ви хочете перевести кошти на рахунок якоїсь з країн-членів нашої організації, а ваша країна — в «чорному» списку, то банк, який має отримувати ці кошти, змушений застосовувати значно складнішу систему перевірки вас і вашої операції, або ж взагалі її заблокує.

Звичайно, це не є прямим інструментом впливу на країну, яке не хоче боротися з відмиванням коштів. Але незручності, які створює ця санкція, досить серйозні. Крім того, державі знадобиться ще й витратити дуже багато часу і зусиль, щоб вийти з сірого, чи чорного списку Moneyvel. Наступне оцінювання у нас заплановане на березень наступного року.

— Під час презентації на семінарі ви зауважили, що зокрема вашій Держфінрозвідці досить складно, а по суті, то й практично неможливо блокувати виведення коштів з країни представниками діючих режимів, передусім через «кругову поруку» та політичну, або ж корупційну, взаємозалежність усіх органів влади. Оскільки ви, надсилаючи запит до Держфінрозвідки тієї країни, чий міністр хоче перерахувати на рахунки, скажімо, банку в Ліхтенштейні сотні мільйонів доларів, практично стовідсотково отримаєте відповідь, що все гаразд — «міністр і його гроші — чисті». На мою думку, поки є такі випадки, говорити про те, що система протидії відмиванню коштів в Європі ефективна, не доводиться. Яким ви бачите розв’язання цієї проблеми?

— Передусім зауважу, що тут зачіпається питання автономії роботи Держфінрозвиток різних держав. Ми не має права втручатися у роботу один одного. Єдиною гарантією ефективності нашої роботи є незалежність нашого керівництва.  Мене теж призначав на посаду уряд, але я не залежу від нього.

Я говорив про гіпотетичний кейс. Не про Україну. Я привів цей приклад, щоб пояснити, що цей ризик «консультацій»  між суб’єктами влади, коли вони належать, скажімо, до однієї партії є, і на нього потрібно зважати.

— То все ж таки, чи маєте ви механізм, щоб заблокувати «підозрілу» транзакцію публічної особи якоїсь країни, навіть коли Держфінрозвідка цієї держави каже вам, що все «Ок»?

— Звичайно, ми користуємось багатьма каналами отримання інформації. ЗМІ є одним із них. Звичайно, значно простіше працювати з тими країнами, де є високим рівень свободи преси. Адже часто засоби масової інформації теж бувають замішані у схемах з відбілення кримінальних грошей.