Як звати українською рana Kowalskiego?

Як правильно подавати українською в мас-медіа імена та прізвища росіян, білорусів, поляків, словаків — тобто представників тих націй, чиї мови є близькоспорідненими — з тією самою українською — слов’янськими мовами? За радянських часів все було просто: російські й білоруські імена та прізвища майже завжди подавалися наближеними до того, якими б вони були, якби їхні носії були українцями; з поляками та словаками дозволялося в цьому питанні тримати певну дистанцію, а тому писати «Міхал» чи «Васіл».

Інерція старих підходів залишилася і в пострадянській Україні. З’ясувалися, втім, деякі цікаві деталі: скажімо, Васіл Біляк, один із вождів комуністичної Чехословаччини, був за походженням українець і зазначав це в усіх анкетах, тож сьогодні навіть у російськомовній «Вікіпедії» він фігурує як «Василь». І це, як на мене, нормально. Разом із тим у деяких дуже прогресивних мас-медіа унаочнила себе настанова на фонетичне відтворення російських імен та прізвищ: Ґріґорій Распутін, Владімір Путін... Не беруся судити, чи це вірно, але зауважу, що за такого підходу нерідко виникають дурнуваті ситуації. Скажімо, народовольця Миколу Кибальчича щедрою рукою дарують росіянам, коли вимовляють його ім’я таким чином: Ніколай Кібальчіч. А комуністичних діячів родом з України називають: Ніколай Криленко, Ніколай Подґорний... І помічник Хрущова фігурує як Ґріґорій Шумскій, хоч він був українцем за національністю. Ще гірше з радянськими генералами та маршалами. Чому «Маліновскій» чи «Тімошенко», якщо вони вважали себе українцями і були ними? Або пишуть «Сєрґей Вішнєвскій», тоді як генерал Сергій Вишневський був українцем із Рогатина, а генерал Дмитро Осадчий — із Житомирщини, втім, його ім’я вимовляють: «Дмітрій Осадчій»... Та й прізвище першого й останнього президента СРСР навряд чи правильно вимовляти Ґорбачов — він би таке й не вимовив...

Утім, з російськими прізвищами й іменами все ж простіше — обирається певний принцип, якщо слід неухильно дотримуватися, тільки не записуючи українців (та ще й національно свідомих, і таке трапляється) до числа росіян. А от як бути з польськими прізвищами та іменами?

Мені особисто важко зрозуміти, чому пишуть «генерал Владіслав Сікорскій» — а не Владислав Сікорський; ще важче осягнути логіку в написанні «Йозеф Пілсудскій» замість Юзеф Пілсудський. Але це ще квіточки. Чомусь польські прізвища в українських мас-медіа стало модно писати з закінченням «-і» й не відмінювати. Це не лише суперечить всій українській літературній традиції (невже всю нашу літературу доведеться переписувати?), а й максимально віддалено від польської мови.

Приклади? Будь ласка. Знаменита фраза одного з персонажів Генріка Сенкевича: «Я пан Ковальський, а це (погладжує шаблю) — пані Ковальська», — виходить, тепер має писатися і звучати так: «Я пан Ковальські, а це — пані Ковальські». Але ж «пані Ковальські» польською — «pani Kowalska», тобто так, як і в класичній українській традиції. Ну, а «звернення до пана Ковальські» польською пишеться, якщо не помиляюсь, так: «odwolac sie do рana Kowalskiego», — а «до пані Ковальські» — «do pani Kowalskiej»...

Інакше кажучи, використовуючи новомодні форми, ми будуємо штучні бар’єри між двома мовами і нехтуємо польськими правилами написання та вимови прізвищ. Але це ще далеко не все. Як, скажімо, бути з рідним братом митрополита Андрея Шептицького, генерал-поручиком Війська Польського Станіславом Шептицьким? Будемо писати його так: «Станіслав Шептіцкі»? А як писати прізвища представників «української школи» в польській літературі ХІХ століття? Наприклад, Юзефа Богдана Залеського, чий прадід по батьківській лінії був запорозьким козаком? Або Міхала Ґрабовського? Чи Михайла (Міхала) Чайковського, котрий був нащадком гетьмана Івана Брюховецького та вихідцем зі сполонізованої родини української шляхти? Він не тільки писав про Україну — він намагався підняти повстання в ній заради відновлення козацької волі та слави, а 1853 року створив козацьке військо на теренах Оттоманської Порти, яке брало участь у війні проти Російської імперії, за свободу України під прапорами гетьмана Петра Дорошенка...

Я не маю рецептів того, як писати і вимовляти польські й російські (а ще є білоруські та словацькі) імена та прізвища українською. Моя мета значно скромніша: привернути увагу до цієї проблеми, вартої обговорення і філологами, і журналістами, а також застерегти від деяких самоочевидних дурниць, які, втім, регулярно проскакують у вітчизняних мас-медіа.