Телерутина...

Роки минають, а в нашому телепросторі мало що змінюється. Що робилося, те й робиться, що було, те й буде, і немає нічого нового під Сонцем. Утім, тут я вже починаю цитувати «Еклезіаст»... На Новий рік телеканал «Інтер» укотре продемонстрував, що чхав він на Українську державу і її закони. «Інтер» запустив на екран радянські фільми за участю російських акторів, які публічно відзначились останнім часом антиукраїнськими діями і заявами. Виходить, що на «Інтер» національне законодавство не поширюється, це, так би мовити, екстериторіальний канал, суверенний анклав російського телебачення в Україні?

Поки існує «Інтер», незалежність України залишається доволі умовною і символічною. Влада ж, яка діє в країні, вочевидь слабка, вона не здатна закликати до порядку навіть одного телемовця. Що вже про щось інше говорити... «Злі язики» стверджують, що «Інтер» дуже знадобиться Петру Порошенку на виборах президента 2019 року. Ще один «договорняк»?

Мабуть, за нинішньої влади в цій сфері нічого на краще не зміниться (як, утім, і в інших сферах)... Зараз деякі канали, особливо «News One», активно обговорюють ідею Леоніда Кравчука про особисту зустріч Порошенка з Путіним.

Ідея політично небезпечна, приблизно з тієї самої «опери», що й ідея Пінчука, нардепа Артеменка і подібних до них. До речі, вона нагадує «осяяння» відомого діяча Олексія Кучеренка під час кризи довкола острова Тузла за часів Кучми. Тоді за Кучеренком усе можна було вирішити просто: взяти пляшку горілки, шматок сала, сісти з росіянами і про все домовитися.

ХТО ГОСПОДАР СТАНОВИЩА?

Але нині ситуація значно гірша. Поки російські війська окупують українські землі, Путін об’єктивно виглядає переможцем і господарем становища, а Порошенко — переможеним. А це означає, що президент РФ говоритиме з позиції сили, а президент України — з позицій слабкості. Про що тут можна домовитися? Про умови капітуляції України? Зрозуміло, що хай хто б виступав у ролі спікера, реально подібні ідеї поширюються московською агентурою, якою переповнені наші відомства. І зрозуміло, яка «наживка» тут використовується: мовляв, якщо Порошенко зустрінеться з Путіним, то зможе одягти на себе тогу миротворця і залучить електорат (або частину його) «Опозиційного блоку». Про те, що при цьому втратить більшість патріотичного  електорату, йому, швидше за все, не говорять. Путіну треба поспішати за рахунок України продемонструвати росіянам свій повний  успіх, тому що в лютому 2018 року спецслужби США повинні будуть відзвітувати про результати перевірки коштів, що зберігаються на Заході російськими олігархами і вищими бюрократами, що може мати вкрай негативні наслідки для правлячого класу Росії. Якщо господареві Кремля вдасться викрутити руки Порошенку (а з нашим паном Договорняком це зробити буде нескладно), він зможе рапортувати світові про вирішення конфлікту і вимагати зняття санкцій з РФ. Це дасть формальні підстави президентові США Дональду Трампу всупереч волі Конгресу і сенату піти на новий виток «полум’яної дружби» з Москвою.

Усі ці ідеї з задоволенням «обсмоктують» штатні телевізійні політологи, які кочують із каналу на канал. Сформувалась телевізійна політологічна номенклатура, така собі каста, здатна давати коментарі з будь-якого приводу, щоправда, без ознак серйозного аналізу. Увійти в цю номенклатуру людині зі свіжою думкою і свіжими мізками практично неможливо. Трудівникам ТБ подібне зручно, є список перевірених спікерів, відомо заздалегідь, що і як вони скажуть, можна зайвий раз не напружуватися. Інша справа, що телеглядачам від цього нескінченного беззмістовного базікання нерідко буває нудно... Та й надто багато розвелося тих, хто величає себе політологом. Це часто просто базіки на політичні теми. Глибокий серйозний аналіз, енциклопедичні пізнання, інтелектуальна потужність у середовищі цієї публіки — рідкість. Можна назвати двох-трьох сильних політичних аналітиків, але їх-то якраз на телебаченні не люблять і в ефір майже не запрошують...

Інколи люди, які до касти не належать, виголошують речі доволі нестандартні, які змушують замислитись. Ось у нас часто докоряють  українським громадянам, що вони «не так» голосують на виборах. А на каналі «112» відома Руслана Лижичко сказала, що «якби в Україні від виборців щось залежало, то влада просто не давала б нам голосувати».

Дійсно, скільки махінацій супроводжує наші вибори. Тут і олігархічне телебачення з його тотальним зомбуванням, тут і ЦВК горезвісного Охендовського, тут і юридичні маніпуляції, і підкуп виборців. До речі, про останній. Влада ниє і стогне про українців, які голосують «за гречку». Але й досі жодного кандидата в депутати, який купує виборців, не посадили. Немає такого нібито закону і не буде. Чому? А тому, що правлячому класу це дуже зручно. Це входить у їхній «джентльменський» електоральний набір прийомів. Але ж якщо посадити десяток виборних «гречкосіїв» — і явище припиниться або зведеться до мінімуму. Так, права Руслана, ось такі у нас вибори. Тому і з їхніх наслідків дивуватися не доводиться. Їх результати спотворюються ще до початку виборчої кампанії.

ОЧИЩУВАТИ ВІД П’ЯТОЇ КОЛОНИ

На «112 Україна» народний депутат Ігор Лапін говорив про феноменальну толерантність нашої(?) влади до ворогів України і повну відсутність такої до патріотів України, які сотнями сидять в українських (!!!) в’язницях лише за те, що зі зброєю в руках виконували свій обов’язок перед Батьківщиною. Пригадаймо останній (із безлічі!) такий випадок із солдатом Колмогоровим, який отримав 13 років в’язниці за абсолютно адекватні дії в умовах фактичної війни. А я думаю, що це винних прокурорів і суддів слід відправити туди, куди вони кинули захисників України. Натомість влада 2017 року на 35% збільшила товарообіг з агресором... То кому вона служить і за що бореться? Капітулянтство її не врятує, «ведмідь» розірве її на клапті за першої ж нагоди, замінивши своїми абсолютно відданими слугами.

Лапіна на каналі «Еспресо» підтримав юрист Ганна Маляр, яка сказала: «...усі люди, які руйнують нашу державу, перебувають на волі». На її думку, Кримінально-процесуальний кодекс зразка 2012 року часто стоїть на боці злочинців. Це не дивно. Кодекс-подарунок Україні від Партії регіонів. Коли регіоналам стало зрозуміло, що владу вони можуть і не втримати, почали готувати собі юридичну «подушку безпеки». На каналі «ZIK» Анатолій Гриценко заявив про свій намір балотуватися в президенти. Щоправда, від самого початку сказав фразу, яка йому сильно зашкодить: «Країну треба зшивати, тому я братиму менеджерів і з «того» боку, навіть якщо у них інша ідеологія». Це звідки ж, їх «ДНР-ЛНР»? Країну «зшивати» не треба, її потрібно очищувати від п’ятої колони, від ворожої агентури. У Гриценка відрижка порочної ідеї «двох Україн». Україна одна. А всіх цих «менеджерів» і «міцних господарників» ми вже бачили з їхньою глибокою байдужістю, а нерідко і з ворожістю до України. Гриценко пропонує черговий «великий договорняк» із «московськими людьми»? Результат чекає на нас цілком катастрофічний. Ми вже переконалися, до чого призвели кадрові авантюри Ющенка і Порошенка, їхня ідеологічна всеїдність і політична нерозбірливість. Усі ці «великі миротворці» і «коти Леопольди» ще ніякої користі Україні не принесли. А ось шкоди було багато. Політика має бути чесною, принциповою і послідовною. Решта — від лукавого.