Великий пласт культури

Виставку, присвячену риботицькому малярському осередку, відкриють 28 серпня у Національному музеї ім. Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20). Про це «Дню» розповів завідувач виставково-експозиційного відділу НМЛ Роман Зілінко.

«Дослідженням риботицького осередку вже кілька років займається наш старший науковий співробітник, кандидат мистецтвознавства Роксоляна Косів. Також готує монографію з цього питання», – зазначив Роман Зілінко.  Також сказав, що риботицький осередок – доволі цікаве явище в українському мистецтві: «Ми знаємо кілька таких іконописних центрів на переломі XVII–XVIII століть. Наприклад, дещо раніше – львівський осередок, згодом – жовківський. Також на Волині було кілька таких осередків, зокрема – так звана острозька майстерня. А тут, на польсько-українському прикордонні, на території Надсяння, Бойківщини, Лемківщини, діяв осередок в Риботичах».

За словами музейника, у цьому невеликому містечку з маґдебурзьким правом (тепер – село), що південніше Перемишля, було декілька майстрів, які навіть підписували себе на іконах. Відомі їхні ікони від другої половини XVII століття (приблизно від 1670-х років) до 1750-х.

Діяльність майстрів риботицького малярського осередку виходила далеко за межі локального місцевого явища. Образами авторства риботицьких малярів оздоблювали храми в околицях Перемишля, Сянока, Турки, Самбора, Добромиля та інших населених пунктів. Це підтверджують архівні документи та велика кількість творів в українських, польських, словацьких музеях, а також на місцях – у храмах.

Збірка риботицького іконопису у Національному музеї у Львові – одна з найбільших. Єдине… «Наша збірка поповнювалася у першій половині ХХ століття – тоді, коли ці вівтарі та іконостаси ще були по церквах, – говорить Роман Зілінко. –  Великі збірки риботицького іконопису є зараз у польських музеях. Після того як українці були виселені у 1940-х роках, церкви стояли пусткою, і польські ентузіасти, котрі намагалися врятувати ті ікони з порожніх церков, часто забирали їх цілими комплексами. Тому у польських музеях є цілі іконостаси, цілі вівтарі… В нас такого нема. Натомість є поодинокі і дуже цінні зразки такого малярства. А загалом у нашій колекції – понад 100 ікон, які належать до цього осередку. Більшість будуть представлені на цій виставці. І це перша така виставка риботицьких ікон в Україні». 

Риботицьке малярство, за словами Романа Зілінка, – на межі між професійним та народним. Ікони дуже барвисті і в них – дуже цікаве трактування святих персонажів – на межі з фольклором, з народною культурою. «А загалом – це є дуже великий пласт культури, який  на такому рівні ще ніколи не був представлений», – підсумовує Роман Зілінко.

Мета виставки, а вона буде масштабна, бо розгортають експозицію аж у п’яти залах Національного музею ім.. Андрея Шептицького, – освітня: щоби показати цінність риботицького малярства.