Виставки бувають різними. Деякі вражають своїми масштабами, інші — формуються навколо одного експоната, цікаво проінтерпретованого. А є виставки-ключі, тобто такі, завдяки яким усе інше, що представлено в музеї, набуває нового, додаткового сенсу. Таким є виставково-освітній проєкт «Археологічні світи Вікентія Хвойки», організований у Національному музеї історії України до 170-річчя з дня народження дослідника.

Вікентія Хвойку знають здебільшого в контексті Трипільської культури. Та насправді масштаб його діяльності значно більший. Вважають, що саме завдяки йому було відкрито ще й такі землеробські археологічні культури, як зарубинецька та черняхівська — так звані «культури полів поховань». А ще дослідження Кирилівської пізньопалеолітичної стоянки, значний внесок у вивчення інших періодів, розробка періодизації та історичної послідовності ранньослов’янських культур, твердження про автохтонність українського населення... Вікентій Хвойка був ще й одним із засновників Національного музею історії України та головним його зберігачем; багато знахідок саме Вікентія Хвойки стали основою фондів. І це далеко не повний список наукової спадщини дослідника.

Із цими знаннями зовсім по-іншому сприймається експозиція всього першого поверху музею. Бо, коли бачиш підпис «Кирилівська стоянка», розумієш, що ці знахідки тут завдяки Вікентію Хвойці (це почуття охоплюватиме часто, оскільки в колекції музею багато експонатів, що надані ученим). Детальніше про відкриття Вікентія Хвойки, нерозгадані таємниці його знахідок та історію, як успішний дослідник у сфері сільського господарства став відомим археологом — розповіла завідувач відділу найдавнішої та середньовічної історії України музею Марина Стрельник під час екскурсії.

ВІД ВИВЕДЕННЯ НОВИХ СОРТІВ ДО АРХЕОЛОГІЧНИХ РОЗКОПОК

Вікентій Хвойка переїхав до Києва 1876 року. Тоді він зовсім не збирався займатися археологією, оскільки успішно проявив себе в сфері сільського господарства. Зокрема, на виставці можна буде побачити похвальний лист за виведення нового сорту, і саме за здобутки в цій сфері його було обрано членом Французької національної академії сільського господарства, мануфактури і комерції (зображення цього диплому також можна побачити на виставці).

Йому навіть було виділено землю на Київщині для вирощування нових сортів. Тоді, за словами Марини Стрельник, і трапився перший археологічний досвід, зумовлений сумними обставинами — згоріла лабораторія дослідника з тим цінним елітним насінням, яке він уже встиг вивести. «І коли він намагався на тому місці, де вона була, знайти хоча б трошечки того насіння, то раптом натрапив на скляні браслети давньоруського часу», — розповідає Марина Стрельник.

Згодом Вікентію Хвойці доведеться займатися самоосвітою, щоб здобути знання в сфері археології, яка на той час була дуже популярною. Він їздить на розкопки з Антоновичем, Яворницьким, консультується з французькими колегами. А першими його самостійними розкопками стало дослідження Кирилівської пізньопалеолітичної стоянки. До речі, під час них він проявив себе ще і як чудовий художник — на виставці можна буде побачити його акварелі вулиці Кирилівської, розкопок, знахідок.

Така «перекваліфікація» частково була й шляхом «спроб і помилок», що водночас показує і зростання майстерності археолога. Зокрема, коли він представляв свої перші знахідки на ХІ Всеросійському археологічному з’їзді, який відбувався в серпні 1899 року в Києві, то підготував стенди зі знахідками (фото яких можна побачити на виставці). Наприклад, на одному з них видно, як зірочкою були нашиті кам’яні знаряддя. Це, як коментує Марина Стрельник, складно назвати науковим підходом. Та мине трохи часу, і Вікентій Хвойка стане членом 11 археологічних товариств. А ці його знахідки будуть записані до інвентарної книги (яка й досі зберігається в музейних фондах) й згодом стануть першими експонатами новоствореного музею історії України.

Серед представлених на виставці документів особливу увагу звертає диплом Російського археологічного інституту в Константинополі, членом-співпрацівником якого став Вікентій Хвойка. У 1914 році планувалося дослідити на Балканському півострові багато пам’яток, і для цього було сформовано археологічний комітет, куди й порекомендували взяти Вікентія Хвойку. Проте історія внесла корективи в ці плани: почалася Перша світова війна.

ЗНАХІДКИ Й ТАЄМНИЦІ

Завдяки екскурсії Марини Стрельник вдалося дізнатися більше не лише про постать В.Хвойки, а й про його знахідки, які представлені на першому поверсі Національного музею історії України. Тож якими були перші розкопки археолога на Кирилівській стоянці? «Коли Хвойка знайшов найперші кістки, то показав їх Антоновичу, і саме той визначив їх як кістки мамонта й порадив Хвойці досліджувати цю стоянку, що той і зробив. Крім знарядь праці, було знайдено рештки жител», — розповідає Марина Стрельник. Тож стало зрозуміло, що знайдено поселення мисливців на мамонтів (таких поселень небагато збереглося в цілому світі).

Поділилася Марина Стрельник й такою деталлю: під час розкопок поширилися чутки, що начебто кістки, знайдені на вулиці Кирилівській, є цілющими. Люди прямували до цієї стоянки, щоб і собі взяти таку знахідку, що ніби може допомогти вилікуватися. Тож Вікентію Хвойці довелося встановити охорону навколо території, де велися розкопки.

Чи справді ці кістки були цілющі, нам лишається тільки здогадуватися, але що точно слід зробити, розглядаючи стенд, присвячений Кирилівській стоянці — звернути особливу увагу на фрагмент бивня мамонта, поверхню якого повністю вкрито зображеннями (налічують близько десяти) й геометричним орнаментом. І це в палеоліті!

Та це не єдині знахідки В.Хвойки: досліджував він багато і з різних періодів (причому розкопки були організовані й завдяки підтримці наших меценатів — родин Терещенків, Ханенків). І, звичайно, чільне місце серед спадщини Вікентія Хвойки посідають предмети трипільської археологічної культури. Як пояснила Марина Стрельник, В.Хвойка виокремив у Трипільській культурі два періоди — більш ранній і більш пізній (залежно від того, чи кераміка була розмальована, чи мала заглиблений орнамент). Пізніше учені встановили, що більш ранніми є посудини з заглибленим орнаментом.

Водночас і досі невирішеним питанням лишається призначення так званих біноклеподібних посудин (як їх назвав В.Хвойка). Вони нагадували бінокль і були без дна (трапляються варіації — з дном або отворами в дні, в формі монокля). За словами Марини Стрельник, В.Хвойка інтерпретував їх як культові — для закликання дощу, проте точне їхнє застосування невідомо. Причому знаходять їх часто від однієї до десяти, а інколи й більше посудин у одному або кількох житлах.

Вікентій Хвойка також встановив точне датування припинення існування трипільської цивілізації — 3 тис. до н.е.

«ХРЕСТ У НАС, А МЕДАЛЬЙОН — ЗА ОКЕАНОМ»

У доробку В.Хвойки пам’ятки й пізніших часів — культури шнурової кераміки, чорноліської археологічної культури, скіфів. «Він першим звернув увагу на те, що південні пам’ятки (що належать кочовикам) дуже відрізняються від пам’яток у Середньому Подніпров’ї», — наголошує Марина Стрельник. А це означало, що хоч тоді це була єдина держава — Велика Скіфія, але населення Середнього Подніпров’я було землеробським.

«Ми звикли, що Хвойка й Трипільська культура стоять поруч, але Хвойка й культура полів поховальних урн — це теж дуже велике відкриття науковця», — зазначає Марина Стрельник. Нині дослідники виокремлюють у цій культурі дві — більш рання (зарубинецька археологічна культура) і пізніша (черняхівська). 1899 року на могильнику біля села Зарубинці на Київщині Хвойка розкопав низку поховань. Зокрема, в експозиції музею є можливість побачити горщики, на яких етикетки наклеєні власноруч археологом.

А біля села Ромашки на Київщині ним, серед іншого, було знайдено глек, що належить черняхівській культурі і який вміщує орнамент з використанням чотирьох штампів. Нині відома лише одна інтерпретація цих орнаментів — це сільськогосподарський календар (від 2 травня — до 7 серпня, тобто з початку сільськогосподарських робіт і до відзначення свята нового врожаю).

Були знахідки ще пізнішого періоду — Київської Русі. Від цеглин з тризубом з Десятинної церкви (які, за однією з версій, могли прикрашати місце в храмі, призначене для княжої родини) і шахових фігурок (!) до хреста на братській могилі киян, що загинули 1240 року. Останній був виготовлений, вочевидь, у Візантії наприкінці Х — на початку ХІ ст., зроблений із заліза, а згори оздоблений бронзовими пластинами. Було на ньому й п’ять медальйонів, на момент знахідки чотири з них було відсутні, але в центрі був великий срібний медальйон із зображенням святого Федора. Та після Другої світової цей медальйон зник. Як розповіла Марина Стрельник, «вдруге» його було знайдено у Вашингтоні, тепер він зберігається там, причому оформлений за усіма документами. Тож, підсумувала вона: «Хрест у нас, а медальйон — за океаном».

БУТИ ПЕРШОВІДКРИВАЧЕМ

Вікентій Хвойка, як наголошує Марина Стрельник, був першовідкривачем, а їм завжди складно. Особливо, коли доводиться працювати в умовах, які на той час були сформовані в Російській імперії, коли всі найцікавіші знахідки мали бути привезені до Санкт-Петербурга й представлені на «высочайшее рассмотрение» імператору чи спеціальній комісії. Там вирішувалося: чи лишити ці знахідки у Санкт-Петербурзі, чи віддати назад до Києва або до якогось іншого міста. Так було, за словами Марини Стрельник, і з навершям (верхня частина рукоятки меча) з зображенням бога Папая (за Геродотом — пращур усіх скіфів, скіфський Зевс). На щастя, в Санкт-Петербурзі, вочевидь, навершя не сподобалося, і його повернули назад до Києва. А тепер воно деякий час буде експонатом на виставці в Литві, де планують представити історію України від давніх часів до Майдану.

Саме завдяки Вікентію Хвойці ми маємо стільки експонатів, якими можемо пишатися і які є матеріальним втіленням нашої історії, а також великою мірою і музей, який зберігає й відриває для нас українську минувшину.