...Осінь. Хмарне небо над похмурим смт Поліське. Те, що колись було його центром, тепер стоїть пусткою. Здається, що на світлинах панує моторошна тиша селища, переданого у володіння природі. Та насправді життя там не припиняється ні на мить! Серед сірого селища-привида кудись прямує бабуся в жовтенькій хусточці. Щоправда, йде, згорбившись, неначе везе за собою не тільки візок з водою, а й несе на плечах тягар Чорнобильської трагедії.

Це лише одна з історій, які закарбовані у світлинах із виставки французького фотохудожника Гійома ЕРБО «Зона, 2009 — 2011», яка триває в Києві.

ПРИХИСТОК ЧИ КОШМАР?

— Зона відчуження досі залишається для мене таємницею. Там ловиш себе на дивному відчутті: ніби в одному й тому ж місці поєдналися життя і смерть. Це місце, де відчуваєш себе ніби в кошмарі й водночас ніби в прихистку, — зізнається Гійом Ербо.

Йому не раз доводилося бувати в місцях зі складною історією. Крім роботи фотожурналістом, він працює і в жанрі документальної фотографії, наприклад, у нього є роботи з Освенціма і Нагасакі. Крім того, Гійом Ербо висвітлює воєнні дії на сході... Здобув премію Bayeux-Calvados для військових кореспондентів у категорії веб-журналістики за свій подорожній щоденник по Україні, створений для Arte Info.

Однак Чорнобиль, як каже фотограф, «не виходить у нього з голови». Гійом Ербо неодноразово до нього повертався, і своєрідним підсумком цих подорожей можна вважати нинішню фотовиставку «Зона, 2009—2011», що відбувається за програмою фестивалю «Французька весна в Україні».

— Я часто приїжджаю в Україну, інколи навіть кілька разів на місяць. І ваша країна для мене вже стала близькою, — каже Г. Ербо. — Ця серія світлин із Чорнобиля виявилася переломною... 2001 року Чорнобиль змусив мене перейти від чорно-білого фото до кольорового, від руху до фронтальності. Перейшов із репортажної до документальної зйомки, змушуючи себе переосмислити мій підхід як фотожурналіста. Пізніше, 2009 року, Чорнобиль дозволив мені подивитися на реальність як на матерію, в яку міг зануритись, використати моє художнє бачення і вийти за межі статичної фотографії.

ПЕРЕМОГА ЖИТТЯ

— «Зона, 2009—2011» — це виставка європейського митця, яка розкриває нам зовсім новий, несподіваний погляд на українську територію. Так сталося, що зараз у нас дуже багато зон, але ця була першою. Однак там нині триває життя. І вміння його побачити якраз представлено в стінах нашого музею», — розповів директор Національного музею Тараса Шевченка Дмитро СТУС.

Перемогу життя можна побачити в різних аспектах. Зокрема, в тому, що природа частково витісняє з простору сліди катастрофи, спричиненої людьми. Бруківка, сходи поступово заростають мохом, і те, що колись було, як відомо, промисловим центром і шкодило природі, тепер змушене підкоритися її волі. Водночас оновлюється життя людей — на виставці можна побачити фото входу до дискотеки села Радинка, весілля у місті Красятичі.

ІГОР, 45 РОКІВ У СЕЛІ  ШКНЕВА, ЩО РОЗТАШОВАНЕ ВСЕРЕДЕНІ ЗАБОРОНЕНОЇ ЗОНИ ЧОРНОБИЛЯ  ТА НАПОЛОВИНУ ПОКИНУТЕ. ПІСЛЯ СІМНАДЦЯТИ РОКІВ УВ'ЯЗНЕННЯ ВІН ПОВЕРНУВСЯ ЖИТИ В СЕЛІ СВОГО ДИТИНСТВА

— Фото пейзажів, промислових залишків після катастрофи, портрети людей — все це для того, щоб зрозуміти і ще раз нагадати, наскільки крихкий цей світ, наскільки велику увагу потрібно приділяти довкіллю, — зазначила радник з питань культури та співпраці Посольства Франції в Україні, директор Французького інституту Анн ДЮРЮФЛЕ. — Рани Чорнобиля ще досі не загоїлися і мають вплив на економічну, політичну та інші сторони життя України...

Особливо це помітно на прикладі історії людей, які й нині живуть у зоні відчуження. Дехто так і не покинув рідні місця. Зокрема, на виставці можна побачити фото мешканців міста Поліське, яке колись налічувало 20 000 людей населення. Тепер же їх не більше десяти.

Однак є й такі, які свідомо обрали життя в небезпечній зоні. Наприклад, на одній із світлин — Наталя, котра разом з родиною переїхала з Києва до міста Базар, яке міститься в забороненій зоні Чорнобиля. Мер міста заохочує такі ініціативи, пропонуючи для поселення покинуті будинки. І молодій сім’ї, яка намагається втекти від кризи, такий варіант видався вдалим. Тож історії насправді не тільки про Чорнобиль, через цю тему також передано долі нинішніх українців.

Особливо показовим є фото, на якому один чоловік перетинає межу із забороненою зоною. Він прямує до військового кладовища поблизу села Розсоха. Саме туди звезли тисячі зараженої радіацією техніки: пожежні машини, бронетранспортери, декілька вертольотів. Такі «походи» чоловік здійснює час від часу, щоб забрати метал і віддати його в сусідній пункт прийому металобрухту. Саме так було в ті роки, коли Гійом Ербо відвідував Чорнобиль.

ІГОР, 45 РОКІВ У СЕЛІ  ШКНЕВА, ЩО РОЗТАШОВАНЕ ВСЕРЕДЕНІ ЗАБОРОНЕНОЇ ЗОНИ ЧОРНОБИЛЯ  ТА НАПОЛОВИНУ ПОКИНУТЕ. ПІСЛЯ СІМНАДЦЯТИ РОКІВ УВ'ЯЗНЕННЯ ВІН ПОВЕРНУВСЯ ЖИТИ В СЕЛІ СВОГО ДИТИНСТВА

Та з 2006 року розпочався процес ліквідації цього кладовища техніки, однак страшно подумати, скільки зараженого радіацією металу вже розійшлося звідти по всій Україні...

Це фото — свого роду символічне. Що спонукає українців на такі вчинки? Бідність, безвихідь, прагнення вижити чи байдужість і безвідповідальність щодо долі інших, почуття наживи? Хай би якою була відповідь, та головної мети фотовиставки досягнуто — українцям є над чим задуматися.

ЛЕЛЕКА, ЯКИЙ ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДОДОМУ

Виставка «Зона, 2009—2011» — хороший привід згадати про міжнародну співпрацю з питання ліквідації наслідків Чорнобильської трагедії. Як сподівається Анн Дюрюфле, саркофаг (який було споруджено і за підтримки Франції) покращить ситуацію в зоні відчуження, зробить цю територію безпечнішою.

А голова Державного агентства України з управління зоною відчуження Віталій ПЕТРУК наголошує: «Наше Державне агентство пов’язує з Францією дуже багато проектів. Наприклад, коли нам прийшла ідея про те, що хочемо будувати нову, сонячну енергетику в зоні відчуження, саме французький уряд відгукнувся на цю ініціативу. Завдяки коштам Міністерства фінансів Франції було організовано проект, і є шанс побудувати тут велику сонячну електростанцію. Крім того, коли ми почали робити творчі проекти в зоні відчуження, то перший мурал з’явився лише завдяки французькому посольству. Вони проявили ініціативу в межах чергової «Французької весни», і це було зроблено».

Тож будемо сподіватися, що завдяки зусиллям українців та іноземних партнерів ситуацію в зоні відчуження вдасться покращити. І символічною виглядає інша світлина з цієї виставки — на якій над покинутою, знесиленою землею пролітає лелека, широко розправивши крила. Він повертається додому...