Експозиція підготовлена мистецькою ініціативою DE NE DE за підтримки Фонду імені Генріха Бьолля. Раніше її учасники зосереджувалися на збереженні та вивченні архітектурної та монументальної спадщини радянського періоду. Потім зрозуміли: те, що росте в наших містах, теж значною мірою надбання тих часів. Нині досвід роботи з озелененням і створенням міських екосистем стигматизується, зокрема і процесами декомунізації та негативним ставленням до усього радянського. А сучасна концепція озеленення більше тяжіє до декоративності, ніж до практичності та доцільності. Готуючи проект «Дезеленізація», митці спробували поєднати «тоді» й «зараз» і визначити, що варто зберегти, а від чого бажано відмовитися.

СТРИЖКА «ПІД СТОВП»

Уже на сходах відвідувачів зустрічають фотографії з наслідками діяльності комунального об’єднання «Київзеленбуд», які організатори виставки кілька місяців збирали у соцмережах. Під час підготовки проекту також просувалася петиція про заборону обрізки дерев у Києві. Мораторій таки запровадили наприкінці грудня. Але до цього чимало дерев фактично понівечили через кронування в несприятливих погодних умовах.

Журналісти «Дня» багато писали про суперечки навколо радикальної обрізки дерев, один із останніх прикладів — про випадок, що минулого грудня стався просто біля редакції (матеріал «Обпиляли липки», №221 за 5 грудня 2018 року). Нині алея від виходу зі станції метро «Житомирська» у бік Кільцевої дороги виглядає, як парад стовпів. Знімок цього пейзажу, зроблений більд-редактором «Дня» Миколою Тимченком, перетворився на фотошпалери на стіні однієї з виставкових зал. А знімок «зеленбудівця», який показує фотографу непристойний жест, потрапив на частину спеціальних сувенірних значків з іронічними сюжетами, які створила спеціально для виставки Катерина Бучацька.

У цій же залі є й інші історії про роботу комунальників. Наприклад, добірка світлин про кількарічне мовчазне протистояння між громадою та комунальниками в Маріїнському парку, їхнє протилежне бачення комфорту для жителів міста. Архівне фото 1948 року демонструє задоволених містян на лавках, які милуються великим фонтаном. За кілька десятиліть цей майданчик став місцем зустрічі літніх киян, а милування фонтаном перетворилося на своєрідний ритуал. Проте десь  2011 року за один день усі лавиці змінили свою «орієнтацію», їх розвернули задом до фонтану. Кияни отримали шанс виправити цю несправедливість навесні 2014-го під час генерального прибирання після антимайдану. Вони розібрали барикади і поставили лавки правильно: передом до фонтану. Утім, наступні фото з 2016 та 2018 років унаочнюють, що ідилію знову порушили.

У багатьох забудовників теж не зовсім коректне поняття про благоустрій нових мікрорайонів. Один із експонатів фіксує неспівмірність величезних хмарочосів і скромних декоративних дерев, висаджених у діжках чи закутих в асфальт. Не найкращі практики поводження з рослинами поширюються і за межі міста. Про це свідчить, наприклад, відео з підбіленими стовбурами у лісі вздовж траси, зроблене учасницею ініціативи DE NE DE під час переміщення між населеними пунктами. Доповнює усю цю картину аудіоп’єса Макса Лижова, яка витонченими поетичними засобами описує грубу роботу зеленбудівців.

ЖИТИ В САДУ

На противагу першій залі, у другій зібрані приклади того, як варто було би поводитись із зеленими насадженнями у містах.

Один із них — київський житловий масив Виноградар. Архітектор Едуард Більський створив його на основі типових на той час проектів. Утім, навіть для перших мешканців новобудова виглядала обжитою завдяки тому, що будівельники намагалися максимально зберегти існуючу рослинність, точково доповнюючи її молодими саджанцями.

Поруч представлені плани озеленення Нової Каховки — «міста-саду», яке створювалося на березі Дніпра в 1950-х роках. Схематично воно складалося так: широка паркова смуга уздовж річки, що перетинає усе місто, дві смуги дво- і триповерхової забудови та смуга індивідуальних садиб. Для окремих кварталів і скверів у планах деталізовані види дерев, їхня кількість та варіанти розміщення навколо будинків і стежок. Через кілька десятиліть цей проект увійшов у підручники з міського планування, а саме місто, що в Херсонській області, визнали пам’яткою містобудування і додали до переліку історичних населених місць України. Звичайно, і туди дісталися тенденції хаотичної забудови та невдалої обробки зелених насаджень, проте красу задуму все ще можна оцінити наживо.

Контрастує з цими проектами велика зелена схема, розміщена на протилежній стіні. Коли підходиш до неї ближче, то розумієш: це всього лише «пасовище» залізних «коней», яке в багатьох сучасних містах замінює сквери.

Добре, що до дерев можна повернутися, «сховавшись» у бічних затемнених залах. У першій демонструється зафільмований Олександром Верещаком вітер — точніше, крони дерев, які він розворушує. У другій — відеоробота Аліни Якубенко «Билина про дубочок». У формі народного пісенного жанру там викладені три історії: про висаджену комсомольцями зірку з беріз, заліснення степу Віктором фон Граффом і проект Йозефа Бойса «7000 дубів», який став спробою створити довговічну живу скульптуру.

Виставка «Дезеленізація» триває до 10 лютого. Її доповнюватимуть лекції про залаштунки «Київзеленбуду» та концепцію міста-саду, кіноперегляди, презентації та дискусія про міське озеленення — за анонсами можна стежити на фейсбук-сторінці події.