Наприкінці кожного року ми не лише підбиваємо підсумки, мрійливо пригадуємо кращі родинні рецепти до святкового столу, а й задумуємося про подарунки для наших близьких. Отже, саме час прогулятися до музею і подивитися виставку «Дорогоцінні вклади XVIІ-XIX cт. із зібрання Національного музею історії України», адже саме там представлено подарунки для українських церков від князів, гетьманів, старшини, впливових вельмож-іноземців із супровідними документами. Саме слово «вклад» у даному разі означає і подарунок, і дарчі (вкладні) написи на експонатах, що містять інформацію про дарувальників.

Загалом йдеться про 30 пам’яток — церковних і світських старожитностей із дорогоцінних металів, коштовного каміння та тканини роботи українських і західноєвропейських майстрів XVII-XIX cт. Кураторка виставки старша наукова співробітниця Скарбниці Національного музею історії України ОКСАНА ТЕРЕЩУК відмітила: «Представлені на виставці пам’ятки цікаві нам не тільки як витвори ювелірного мистецтва. Також вони є свідками історії. З дарчих написів ми робимо висновки про масштаби меценатства та благодійності в часи існування козацької держави — Гетьманщини».

Дуже цікаво подивитися на коштовні дарунки з точки зору класичної антропології. Марсель Мосс у своїй праці «Нарис про дар» описує, як за допомогою певного типу одухотворених речей у середовищі первісних племен відбувалась унікальна комунікація, від людини до людини передавалися специфічні почуття. Мосс відмічав, що той, хто дарує, не просто передає предмет — а й приносить частину себе, бо об’єкт нерозривно пов’язаний з дарувальником. Це також накладає зобов’язання відповісти взаємністю з боку одержувача, бо не відгукнутися на дар означає втратити честь і статус. Дещо схоже можна відчути і людина ХХІ століття, коли отримає у подарунок щось занадто, на її думку, коштовне. Бо що означатиме — прийняти такий подарунок?

Але тут ідеться про те, що дарувальник присвячує дар церкві, Богу і апріорі не передбачає, що йому у відповідь подарують аналогічну матеріальну коштовність. Мосс би сказав, що «безкоштовний» подарунок, який не передбачає віддяки, не може створити соціальні зв’язки. Тоді варто подумати, навіщо такі коштовні подарунки взагалі робили і чому вони стали унікальним феноменом суспільного життя Гетьманщини.

«Моду» на дорогоцінні подарунки церкві, як годиться, закладали очільники держави. Гетьман Іван Самойлович подарував Успенській церкві майстерно емальовані й прикрашені дорогоцінним камінням дискос і потир із золота, що використовувалися для таїнства Євхаристії. З надпису стає зрозумілою причина: на упокій душі своїх померлих дітей. Його наступник Іван Мазепа взагалі відзначився неабиякою увагою до релігійного життя, дарував не лише церкві, а— буквально церкви, адже за його кошти були відреставровані й зведені десятки храмів, включно з Києво-Печерською лаврою і Софією Київською. У експозиції привертає увагу подарований гетьманом золотий оклад до ікони Божої Матері Покровській церкві села Дегтярівка (Новгород-Сіверського району). Цей храм свого часу послужив місцем зустрічі Івана Мазепи та шведського короля Карла XII. Більше того, історики вважають, що саме у цій церкві Мазепа прийняв доленосне рішення про перехід на бік шведів у війні проти Московського царства.

Про те, що «вклади» стали нормою серед еліти Гетьманщини, свідчить і те, що подарунки здійснювали не лише гетьмани чи сотники, а й заможні містяни чи гості країни. Серед експонатів знаходимо і обкладинку до Євангелія від ювеліра Алімпія Галика, і набір срібних кухлів від добродія з Німеччини.

Мабуть, найціннішим експонатом (не за вартістю, а за значенням) є срібна риза з коштовним камінням найважливішої святині — храмової ікони Успіння Пресвятої Богородиці. Як відомо, через вибух 1941 року Успенський собор і практично все його вбрання, включно з іконостасом, були знищені. За радянських часів церковні коштовності навіть із музеїв часто «губилися», переплавлялися чи абсолютно офіційно продавалися за кордон. Дорогоцінний оклад ікони майже століття зберігався в музейних запасниках і чудом уцілів. Вперше за довгі роки його представили на виставці «Врятовані святині України» (2019), і тоді він став справжньою сенсацією. І от знову шедевр роботи майстра українського золотарства ХVІІІ століття Івана Ярославського можна розглянути в усіх деталях.

Виставка представлена на першому поверсі у дев’ятій залі Музею історичних коштовностей України — філії Національного музею історії України (вул. Лаврська, 9, корп. 12), триватиме до 31 грудня.