Про Марлен Дітріх написано  багато книжок, але жодна з них не змогла розкрити таємницю цієї фатальної жінки. Вона була не лише талановитою актрисою, а й вишуканою кінодівою  ХХ ст., а й справжньою законодавицею моди. Дебютувала у кіно з  фільмом «Такі чоловіки» (1922 р.), але слава та успіх прийшли до акторки і співачки лише після зйомок у стрічці «Блакитний янгол» (1930 р.),  який  став візитівкою Дітрих. Як пригадував  режисер Джозеф фон Штернберг, йому дуже сподобався виступ молодої актриси,  її оксамитовий голос  у ревю «Дві краватки», і він запропонував Марлен зіграти роль  співачки Лоли. Варто зазначити, що «Блакитний янгол» став першим звуковим фільмом у кар'єрі Дітріх, до цього вона знімалася лише у німих картинах. Стрічка  стала сенсацією, а згодом класикою німецького кінематографа! Ця картина започаткувала плідну творчу спілку Дітріх і Штернберга, яка перетворила актрису на справжню кінозірку і найбажанішу жінку планети, зазначає  art/cinema/actor. Із своїм законним чоловіком Рудольфом Зибером Марлен не жила кілька років, а тому розпочався  любовний зв'язок із Штернбергом, який став для актриси Кінобогом, вона для нього – Музою, яка надихала нові роботи.

***

Вперше Марлен Дітріх відвідала США  у 1930 році. Після грандіозного успіху фільму «Блакитний янгол»  компанія «Paramount Pictures» запропонувала акторці підписати контракт. Вона погодилася та переїхала до Америки разом із режисером Штренбергом. Шість фільмів, які вони поставили у Голлівуді, принесли Дітріху всесвітню популярність. Її першим американським фільмом став «Марокко» – історія красуні з кабаре, яка кинула імпозантного товстосума заради американського легіонера. Після виходу цього фільму почалася мода на чоловічі костюми в жіночому гардеробі, а Марлен стала поступово перетворюватися на культову персону.

Дітріх не бачила у своїй поведінці нічого епатажного – вона носила штани, бо це було зручно, цілувала жінок, бо це їй подобалося. При цьому актриса  не заперечувала, що її образ цілком вигадав Джозеф фон Штернберг, за що вона йому була  вдячна. Остання спільна робота з цим  кінорежисером - кінокартина "Диявол - це жінка" знята в 1935 році.  Джозеф ніколи не мав ілюзій щодо їхніх стосунків. Дітріх була незалежною жінкою. Тож коли у   1938 р. у її житті з'явився письменник Еріх Марія Ремарк, він зрозумів, що шансів  продовжувати стосунки вже немає…

З Ремарком Дітріх познайомилася на Венеціанському кінофестивалі. Він був відомим письменником, автором роману «На Західному фронті без змін». Саме в  Італії у них почалися  романтичні відносини. Еріх Марія Ремарк називав її «Пумою» та «Сталевою орхідеєю» і практично повністю списав із Марлен героїню свого роману «Тріумфальна арка».

***
Під час Другої світової війни Дітріх приїхала до Америки вже разом із Ремарком. Вони оселилися у Нью-Йорку.  Він писав роман, а Марлен сяяла на вечірках, з'являючись то з одним, то з іншим чоловіком. Спочатку її бачили з актором Джеймсом Стюартом, потім із режисером Орсоном Уеллсом, французьким актором Жаном Габеном. Вона міняла коханців як рукавички, і в якийсь момент Ремарк не витримав… Марлен стала центральною фігурою в голлівудській тусовці завдяки розуму, незалежній поведінці, крутила голови всім, хто з нею спілкувався. Згодом Дітріх віддала своє серце актору Жану Габену, пристрасний роман з яким тривав понад шість років…

Неймовірно, але у цієї фатальної жінки був лише один офіційний чоловік Рудольф Зібер, з яким вона познайомилася на зйомках картини «Трагедія кохання». 1923 року закохані одружилися, а через рік у них народилася донька Марія. Вони прожили разом лише  п'ять років, але в офіційному шлюбі залишалися до смерті Зіберта, а тому це заважало Марлен заводити численні романи як із чоловіками, і жінками, іноді навіть із кількома партнерами одночасно.

***
Розповідають, що з Марлен Дітріх та Олександр Вертинський познайомилися у Парижі у ресторані "Казанова", в якому виступав актор. Пізніше він поїхав до Голлівуду і там їхнє знайомство переросло у легкий роман, пише  bellezza-storia.livejournal. Вертинський навіть присвятив Дітрих пісеньку, яку назвав «Марлен»:

Вас не трудно полюбить,
Нужно только храбрым быть,
Все сносить, не рваться в бой
И не плакать над судьбой,
Ой-ой-ой-ю!
Надо розы приносить
И всегда влюбленным быть,
Не грустить, не ревновать,
Улыбаться и вздыхать.
Надо Вас боготворить,
Ваши фильмы вслух хвалить
И смотреть по двадцать раз…

«Ми зустрілися з нею в Голлівуді випадково, в обсерваторії, куди вона прийшла зі своєю маленькою донькою та двома детективами, що її незмінно супроводжували, оскільки гангстери неодноразово погрожували викрасти дівчинку, - згадував в одному з інтерв‘ю Олександр ВЕРТИНСЬКИЙ. -  Я підійшов до неї і сказав: «Ви прийшли сюди, щоб дивитися на зірки, але ви самі найяскравіша із зірок»! Вона обернулася - і я здивувався радісній привітності до мене. Потім ми часто зустрічалися з нею у час мого перебування у Голлівуді, і вона навіть була така мила, що влаштувала на честь мене особливе «паті»…

***

Під час війни Марлен Дітріх виступала з концертами у військах, гарнізонах та шпиталях союзників, об'їздивши Північну Африку, Францію та Італію. За мужність і відвагу була  нагороджена медаллю «Свободи», найвищою нагородою американського міністерства оборони для цивільних осіб та французьким орденом «Почесного легіону».

«Нюрнберзький процес» став останнім знаковим фільмом Дітріх - у всіх наступних вона знімалася лише заради грошей. З кінця 1950-х зйомки у кіно взагалі відійшли для актриси на другий план, а головне місце у її житті зайняла музика та естрада. Марлен багато гастролювала світом. Актриса писала статті до гламурних журналів, вела радіопередачі, їздила на зустрічі з шанувальниками. Вільний час вона проводила у модельєрів та кутюр'є, постійно вигадуючи нові вбрання. Марлен не лише дбала про свій зовнішній вигляд, а й активно популяризувала моду…

***

У 1975 році на концерті Дітрих оступилася й впала в оркестрову яму, зламавши шийку стегна. На лікування та реабілітацію пішло вісім місяців, після чого актриса вирушила до Парижа та усамітнилася у своїй квартирі на Авеню Монтень. Із зовнішнім світом вона підтримувала зв'язок по телефону, не бажаючи аби її побачили старою та немічною. Їй допомагали доглядальниці, найняті дочкою, але більшу частину часу вона була надана самій собі. Дітріх перебирала старі фото, писала мемуари, а коли хотіла поговорити, дзвонила близьким друзям. Лише одного разу змінила свої правила і знялася в документальному фільмі «Марлен», який вийшов на екрани 1984 року.

У 1992 році Марлен Дітріх померла від порушення функції нирок та серця. Вона прожила 90 років, переживши майже всіх своїх сучасників.

***

- Марлен Дітріх входить до найбажаніших жінок ХХ століття, заради яких чоловіки були готові йти на подвиги і чинити шалені вчинки! Ще за життя вона стала легендою, яка створила революцію в моді, стилі та суспільній свідомості. Дітріх увійшла в історію світової культури як кіноактриса і співачка, хоча не мала видатних природних здібностей. Її головною перевагою була унікальна харизма, під вплив якої потрапляли як чоловіки, так і жінки, які навіть жодного разу не бачили Марлен наживо! Ця зірка  вважалася  символом блиску і розкоші Голівуду. Талановита співачка, яка з тріумфом виступала на найпрестижніших сценах світу. Кохана жінка Джозефа фон Штернберга, Еріха Марії Ремарка, Жана Габена, Френка Сінатри. Близька подруга Ернеста Гемінгвея, Едіт Піаф, Жана Маре, Жана Кокто…

Марлен стала актрисою нової формації – ери звукового кіно. В образі її спокусливо-сексуальної героїні до німецького кінематографу прийшов звук. З появою на американському екрані вона стала символом розкутої жінки, яка вільно розпоряджається своїми почуттями, що підкреслювалося за допомогою фрака, штанів, монокля, циліндра, пілоток. Її фільми мали величезний успіх, давши поштовх до створення міфу про Марлен Дітріх, як про небезпечну жінку, що відкидає владу чоловіків.

На жаль Марлен ніколи не бувала в Києві, але принаймні двічі доля зводила її з видатними киянами. В 1930-ті роки вона зблизилася з шансоньє Олександром Вертинським. Він присвятив їй свою пісню «Марлен», - підкреслив директор Музею Однієї Вулиці Дмитро ШЛЬОНСЬКИЙ.- Ще під час Другої світової війни Дітріх прочитала оповідання Костянтина Паустовського «Телеграма», яке надзвичайно сильно її вразило. В 1964 році, приїхавши на гастролі до СРСР, актриса запросила письменника на свій концерт і привселюдно стала на коліна, щоб виразити захоплення його творчістю…
На виставці представлені маловідомі фотографії актриси, оригінальна афіша фільму «Закордонний роман», прижиттєва гримувальна маска Марлен та багато інших матеріалів.

Завдяки підтримці Музею кіно Національного центру Олександра  Довженка відвідувачі також зможуть побачити оригінальні кінокамери та софіти 1930-х.

До речі, ті хто хоче поринути у світ кабаре і згадати про Лолу – героїню «Блакитного ангела» можуть подивитися аншлагову виставу «Співай, Лоло, співай» у Національному театрі ім. І. Франка ( найближчі покази відбудуться 11 і 27 січня). Це нова інтерпретація відомого сюжету, що створена за мотивами роману Генріха Манна «Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана» та культового фільму «Блакитний ангел» українським  драматургом Олександром Чепаловим і режисером Дмитром Богомазовим. Головні ролі (по черзі) грають молоді, талановиті акторки Оксана Жданова та Дар‘я Легейда.